Вулична фотографія Володимира Полиняка

Публікуємо портфоліо українського вуличного фотографа з Тернополя Володимира Полиняка та його розмову з фотографинею Яною Сідаш, яка відбулась в січні 2021 року спеціально для Untitled.


Тернопіль, Україна, 2020

Яна Сідаш: Привіт, Володю. Минулого року багато твоїх фото потрапило у різні добірки найкращих фотографій 2020, ти також став Українським Вуличним Фотографом 2020 року. Як гадаєш в чому секрет твого успіху? Володимир Полиняк: Привіт! Я не до кінця розумію успіх це, чи ні :) Я просто багато знімав, піднімав зад, виходив на вулицю і вишукував кадри. Себе я вважаю лінивим, до речі, ось зараз лінуюсь написати якусь розлогу історію про те, який я «успішний і проривний». Мені подобається самому собі ставити якісь маленькі цілі і челенджі і коли ти щось з того виконуєш, планка росте і росте.


Тернопіль, Україна, 2019

ЯС: Які цілі ти вже виконав, а які ще в процесі? Яка взагалі ціль у вуличного фотографа, на твою думку?


ВП: Яна, перша моя ціль була – це, мабуть, зрозуміти для чого я знімаю :) Друга – перебороти страх і показати те, що зняв. Далі стає легше. Мій основний челендж зараз – це навчитись комунікувати з незнайомими перехожими, не боятись почати діалог і побороти в собі ці мікро-страхи, які так заважають інколи зняти щось дуже цікаве. Основна ціль, яку повинен собі ставити вуличний фотограф – це залишатись собою, знімати в своє задоволення і прислухатись до порад близьких, колег та «крутих дядьків».


Тернопіль, Україна, 2019

ЯС: Хто для тебе "круті дядьки"?


ВП: Круті дядьки – це ті, хто можуть прочитати фотографію за лічені секунди і одразу сказати, що так, а що ні, розлого і конструктивно, ясна річ.


ЯС: Не буду питати про крутих тіток та конкретні імена, бо чудово розумію, що таких авторитетних людей є багато, і це прекрасно.


ВП: Дядьки - то в лапках :)


Татарбунари, Україна, 2020

ЯС: Ти казав, що хочеш навчитися комунікувати з людьми. Одразу назріває питання, ти коли знімаєш, вступаєш в діалог з перехожими? По твоїх роботах ти мені більше відчуваєшся як спостерігач збоку, як художник, який малює картину, без зайвих розмов і лише з власними ідеями в голові.


ВП: Я не так часто починаю діалоги з незнайомцями, але коли людина мені якимось чином сподобалась, або до мене підходять і запитують: "Чому? Хто? Шо?". Діалог може таки розпочатись, але багато ще залежить від мого настрою. Зараз примушую себе підходити і першим починати бесіду. Злих людей зустрічав рідко, більшість привітні, трапляються й такі, що не розуміють, що я хочу від них і просто посміхаються і просять вибачення. По-різному буває.


Тернопіль, Україна, 2020

ЯС: Так, я, наприклад, помітила, що коли першою підходити до людей, а не чекати що вони налетять з питаннями «Чого ви фотографуєте»? Діалог швидше за все складеться краще, і люди будуть відкритішими і привітнішими до тебе.


ВП: Ну знаєш, є такі точки в місті, що на мене вже пальцем тикають і кажуть: «Диви, знов той бородатий з камерою тут лазить». Я боюсь уявити, що б, скажімо, в Кам’янець-Подільському було чи в Золочеві, чи ще в якомусь меншому від Тернополя місті.


Золочів, Україна, 2019

ЯС: Як взагалі відчуваєш своє місто? Наскільки воно сфотографоване на твою думку?


ВП: Із цитат великих: «Фотографувати в Тернополі для мене — як піти на концерт і слухати пісню, яку сам і написав, але вона тобі дуже подобається». Для мене тут ще є багато що знімати, особливо мій улюблений неідеальний став.


Тернопіль, Україна, 2021

ЯС: Як же без нього :) Коли ти знімаєш природу або людей серед такої природи, що ти відчуваєш? У порівнянні з шумними вулицями та ринками, скажімо.


ВП: Я дуже люблю природу, народився 200 метрів від лісу, в якому було 33 озера, мені це рідне, мабуть, тому і тягне до води, дерев, природи загалом.


Тернопіль, Україна, 2018

ЯС: Мабуть, саме тому і роботи твої сприймаються по-іншому. У твоїх фото відчувається якась глибина абощо, ось та інакшість, до речі, мене дуже торкає, розкажи, що таке для тебе вулична фотографія і якою ти її відчуваєш?


ВП: Дякую, Яна. Десь на підсвідомому рівні, я ніколи себе в рамки не заганяв, а знімав те – що мені справді подобається. Вулична фотографія - це хороша практика та можливість вивчити щось нове, а ще – це крута медитація для мене.


Тернопіль, Україна, 2020

ЯС: Як ти почав фотографувати? І як змінювалось твоє розуміння сенсу фотографії?


ВП: Камера з’явилась в нашому домі трохи більше двох років тому, тоді ми з дружиною її купляли для того, щоб знімати подорожі, нові місця ну і документувати життя загалом. Трохи пізніше я почав відкривати для себе невідомих раніше авторів, попав до Тараса Бичка на воркшоп, дізнався про "Українську вуличну фотографію", пізніше ще декілька фото-зустрічей та лекцій, фото-школа Віктора Марущенка. Все це мене формувало, збагачувало і робило кращим. Ще памятаю, як знімав панк концерти друзів на цифрову мильничку в 2007-2008 роках :), в школі ще тусив з вчителем бізнес англійської, який був шкільним фотографом (він мені розказував багато, але більше про технічні моменти камери).


Тернопіль, Україна, 2019

ЯС: Думаю ось і пояснення такого швидкого розвитку – бажання фотографувати і бажання навчатися. Якось ти розповідав про воркшоп від Магнуму, на якому тобі пощастило побувати. Розкажи детальніше про цю подію.


ВП: Пам’ятаю, в серпні 2019 надіслав заявку на сайт Магнума для участі у воркшопі Йонаса Бендіксена (Jonas Bendiksen), я тоді цікавився його творчістю, який мав проходити у Венеції. Коли я потрапив у список учасників, то уявляв собі, що все буде проходити у форматі лекцій, де я буду сидіти і слухати, а коли приїхав у Венецію – виявилось, що треба буде представляти свій проєкт. У групі нас було 15 людей з різних країн, кожен учасник був максимально підготовлений і впевнений в собі. З собою я привіз 18 надрукованих кадрів і одна окрема серія на 22 фотографії. Виступав передостанній і дуже хвилювався, бо вирішив представити привезену серію, яку раніше нікому не показував. 50хв пройшли як одна і в результаті всім сподобалось.


Тернопіль, Україна, 2019

ЯС: Як на мене це колосальний досвід, окрім занурення у світ фотографії ти занурився у світ фотографів Magnum Photos, а це нечасто можливо. Тим паче зараз, в період локдауну.


ВП: Так, це дуже цікавий досвід. Пам’ятаю, там ще багато розказували про створення та публікації книг та й взагалі про цей нелегкий процес відбору фотографій.


Тернопіль, Україна, 2020

ЯС: Розкажи, як ти відбираєш свої роботи? Наскільки ти прискіпливий до фотографій? На що звертаєш увагу при зйомці та при відборі?


ВП: Я стараюсь вчитись бути більш прискіпливим до своїх робіт, більше аналізувати і думати. Мені обов’язково потрібно подивитись, що ж я відзняв протягом дня і вибрати найкраще. Останнім часом відбирати стає все важче, а навіть буває, що з 70 кадрів я не можу вибрати жодного! Є такі світлини, з якими виникає певний зв’язок ще під час зйомки і формується миттєве розуміння, що кадр вдався (так було з фотографією, де чоловік пливе в чорній воді).


Тернопіль, Україна, 2020

ЯС: Яка твоя улюблена фотографія, якщо така взагалі в тебе є? Для багатьох саме це фото, яке ти згадав, чоловіка в чорній воді стало улюбленим :)


ВП: Улюбленої немає, поки що. А може і не буде ніколи :) Хочу, щоб в мене була моя улюблена серія, чи книга.


ЯС: А в тебе вже є якісь відзняті серії?


ВП: Серії не повні, ще треба працювати і багато знімати.

ЯС: А як щодо фотокниг? Плануєш видавати щось своє?


ВП: Книгу? Чому б і ні, тим більше, що якщо зробити якісний і цікавий проєкт, то книга може бути класним варіантом для його презентації.


Тернопіль, Україна, 2020

ЯС: Останнім часом ти все більше фотографуєш в чб, чому такий вибір?


ВП: Частково це через мою любов до класиків світової фотографії. ЧБ для мене як прийом, я знімаю в кольорі також багато, але в чб мені легше читати картинку і розуміти композицію, це певний етап в моєму житті і я знаю точно, що згодом буду знімати в кольорі значно більше. Також більшу частину своїх фото я роблю в період, коли сонце вже високо і тоді кольори виглядають блідуваті. Це через мій графік роботи, мабуть. А познімати в золоту годину так іноді хочеться, особливо влітку і біля озера, там приємне світло, багато людей, завжди щось відбувається.


Львів, Україна, 2020

ЯС: Маєш улюблених фотографів, тих, що знімають в чб та в кольорі? Назви кількох, на яких ти орієнтуєшся?


ВП: Я не можу визначитись хто мені найбільше імпонує, бо їх багато, кожен по-своєму цікавий, колись Парр зі своєю серією про погоду на мене вплинув, на початку мого шляху – Сальгадо зі своїми помпезними чб роботами, Маєровіц як стріт фотограф подобається, Дуано ще раніше запам’ятався через свою фото-любов до Парижу. Їх – багато.


Тернопіль, Україна, 2019

ЯС: А як щодо нових облич в українській або світовій стріт-фотографії? І взагалі, як гадаєш, яке майбутнє чекає на вуличну фотографію?


ВП: Маю думку, що в майбутньому все важче буде шукати нові теми, знімати щось непопсове, та й велика конкуренція і перенасиченість соцмереж фотоконтентом просто витіснять старі форми. Все зміниться, не тільки у фотографії, але й в мистецтві загалом. А щодо нових облич, то вони будуть зявлятись, запалюватись та показувати прекрасні роботи, публікувати книги, впливати на інших фотографів довкола, хтось повільно згасатиме в пошуках нових форм та тем, але будуть й такі, в кого пік творчості наставатиме неодноразово.


ЯС: Все змінюється і це природно, зрештою, було б гірше якби все стояло на місці. Дякую, Володю, за таку відкриту розмову.


Тернопіль, Україна, 2019

Володимир Полиняк (1989 р.н., Дрогобич, Львівська обл.) - український вуличний фотограф, більшість світлин знімає в Тернополі, де і проживає. Навчався в школі фотографії Віктора Марущенко. Фіналіст Istanbul Street Photography Festival 2020. Український Вуличний Фотограф 2020 року групи "Українська вулична фотографія". Роботи публікувались в українських видавництвах, таких як The Village Україна, Reporters., Bird in Flight, Untitled та Ukraїner.


Facebook | Instagram

Пов'язані пости

Дивитися всі