Поезія у фотографії Андрія Мура

Публікуємо портфоліо українського вуличного фотографа Андрія Мура, що мешкає в Таллінні, Естонія, та розмову фотографині Яни Сідаш з Андрієм, яка відбулась в листопаді 2020 року спеціально для Untitled.


Таллінн, Естонія, 2019

Яна Сідаш: Привіт, Андрію.  В Інстаграмі ти описав себе як українського фотографа, який живе та фотографує в Естонії. Як часто ти приїжджаєш до України і де тобі приємніше фотографувати? 


Андрій Мур: Привіт. Десь двічі на рік. Звісно ж, у Львові найприємніше))

ЯС: Справді? Я думала ти в Києві зазвичай перебуваєш, якщо приїжджаєш. 

АМ: Так, буваю там і там. Але  у Львові більш поетично мені. У Києві інший ритм, там я часто в поїздках до знайомих.


Львів, Україна, 2019

ЯС: Щодо поетичності, щось в тому є. Мені Львів трохи з Таллінном асоціюється, принаймні на твоїх роботах, якісь вони схожі між собою по атмосфері і затишку.

АМ: Так, є таке. У  Львові, правда, легше виразити ностальгію і сум, він мені дуже рідний, хоча я там і не жив.


ЯС: А чому саме такий настрій легше виразити у Львові?


АМ: У Львові більше ностальгії, бо це мікс таких прогулянок, і водночас усіх спогадів з України, і при чому спогадів – не прив’язаних до конкретного місця. Ну і сама українська мова, звісно ж, набагато милозвучніша. Київ і Львів – це для мене приблизно як Цифра і Плівка.


Львів, Україна, 2018

ЯС: Цікаве порівняння! А ти сам хіба не з Києва?

АМ: Я народився в Луцьку, дошкільне дитинство провів в Німеччині (бо тато авіаінженер), після школи переїхав у Київ, там прожив вдвічі більше, ніж у Таллінні.

ЯС: У тебе таке динамічне дитинство)

АМ: Ну, блукати наодинці по аеродромах – це був казковий світ і простір.


Київ, Україна, 2018

ЯС: Мені щось здається, таке настроєве бачення передалось тобі і сьогоднішньому. Розкажи, як почалась твоя історія у фотографії?

АМ: Думаю, що зі старого військового альбому батька, але тоді я не надав цьому багато значення, воно просто проявилось через багато років. Якось так. Він навчався в Латвії і розповіді про ті роки – це була суцільна романтика незалежної особистості, ну і, звісно ж – фотографії.


ЯС: Все, що нас торкає, залишає свій слід, і я думаю це ­– прекрасно.

АМ: Додам, що бажання фотографувати в мене було на фоні завжди, але саме свідомо воно відкрилось завдяки Серхіо Ларрейну. Тоді я придбав його книгу і досі вважаю її однією з наймістичніших у  моїй колекції.


"Краплі меланхолії", Таллінн, Естонія, 2018

ЯС: Тепер зрозуміло, звідки така поетичність у твоїх фотографіях. Такий настрій я вловлюю, переглядаючи твою спокійну серію «Fulfilling Emptiness» ("Сповнююча порожнеча" - ред.). Розкажи, як ти її відчуваєш?

АМ: Я не знаю, як це змістовно перекласти, але ми, люди, по своїй природі "biased" ("пристрастні -ред). Тобто, як маятники, колихаємось від крайності до крайності, у сумнівах, в роздумах між минулим і майбутнім… Ця серія – це наче пауза, де нічого цього немає – усі свої упередження – будувати тобі у цьому просторі: що було і що буде, чи він пустий, чи наповнений для тебе, чи ти спостерігаєш момент на фотографії, чи момент свого спостереження – це все вибір того, хто дивиться, наче прокинувся уві сні, а це – реальність… Якось так, словами складно передати всі відчуття.


«Fulfilling Emptiness», Таллінн, Естонія, 2018

ЯС: Думаю, я розумію про що ти. Тут все на відчуттях. Фотографуючи безлюдні місця, я більше зосереджуюсь на своєму внутрішньому, рефлексую, для мене процес фотографування таких місць – це спосіб відчути місце зсередини, а може, навіть себе. Коли дивлюсь твою серію – теж наче медитую.

АМ: Так. Це безумовно про відчуття, усі ці роботи – незаплановані, тому відсутній фактор упередження чи очікування, логічного аналізу. Саме тому можна, як в народі кажуть, «завтикати», а потім прокинутись))


«Fulfilling Emptiness», Таллінн, Естонія, 2019

ЯС: Зате більше вільності і менше рамок, що лиш додає можливостей зробити хороший кадр.

АМ: Рамок взагалі, як на мене, немає бути, в принципі, і моралі також, лише етичні цінності і твоя уява.

ЯС: А де грань між зайвою мораллю і незайвими етичними цінностями?

АМ: Всі грані в тобі, ти ж автор, так само, як і будь-якого свого вчинку.


«Fulfilling Emptiness», Таллінн, Естонія, 2019

ЯС: Якщо говорити про цю твою серію «Fulfilling Emptiness», як вона почалась?

АМ: Ось ця фотографія і задала весь вектор теми. 


«Fulfilling Emptiness», Львів, Україна, 2018

ЯС: Ооо... це моя улюблена фотографія у цій серії!

АМ: Не повіриш, 4 дні там жив, обходив весь Львів, прийшов додому і трапився кадр)) Знаєш, як буває: дивишся на ту ж саму річ, а вона зовсім інакша всередині. Як кажуть Австралійські аборигени: «Дерево покликало тебе до того, як ти перевів на нього погляд» – чи якось так. Мені стало цікаво, звідки вони це взяли, і якщо, я не помиляюсь, у них взагалі уся мова так структурована, ти наче пасивний спостерігач.


Таллінн, Естонія, 2019

ЯС: А що кличе тебе, коли ти виходиш з камерою на вулицю? Що приковує твій погляд?

АМ: Приковують погляд прояви життя, коли люди перебувають в моменті або мій внутрішній стан, якщо говорити про фотографії без людей в кадрі. Тут варто говорити про сприйняття, де закінчується стріт і починається вільний простір. 


Таллінн, Естонія, 2019

ЯС: Мені здається, воно взаємопоєднуване і переплітається між собою: для мене стріт насамперед – це відчуття та уява. Якщо цей вільний простір є в людині, яка фотографує, тоді її роботи матимуть  щось своє, свою душу, а без нього фотографія стає холоднокровною картинкою, яка, можливо, і матиме форму, але в якій бракуватиме змісту.


АМ: Так, суцільний вільний простір навколо. Це як 1 піксель розміром у всесвіт, і десь у цих межах починається стріт, а не навпаки. Це про те, як відчуває сам автор, про те, звідки він черпає натхнення. От скажи, якби ти знала майбутнє наперед і що все, що ти фотографуєш з часом зітреться, або плівка засвітиться, чи, скажімо, картка пам’яті зітреться, чи продовжила б ти фотографувати ту умовну плівку…І чи змінило в б це те, що саме ти фотографуєш?


Таллінн, Естонія, 2020

ЯС: Однозначно так, продовжила б. З однієї сторони цінність вуличної і документальної фотографії полягає в тому, щоб зберегти час: коли майбутнє матиме теперішнє, яке завдяки фотографіям не зможе стерти минуле. Цінність полягає у пам’яті, яку несе в собі стріт - фотографія. Тому в цьому контексті дуже прикро таке уявляти)) Але з іншої сторони в стріті для мене дуже важливий сам процес, а не хороша фотографія, бо що таке взагалі хороша фотографія? Для мене важливі відчуття, які я переживаю і проживаю фотографуючи, це для мене зараз дуже цінно.

АМ: Погоджуюсь, сам шлях важливіший точки прибуття, і особливо твоя взаємодія з навколишнім середовищем. Якщо в кожному середовищі, в якому ти перебуваєш стане трохи світліше на душі – ця хвиля розійдеться на все оточення…