Вже традиційно, п'ятий рік поспіль, адміністратори спільноти «Українська вулична фотографія» підбивають підсумки року добіркою кращих, на їх погляд, фотографій з надісланих в групу за рік. Цьогорічна добірка містить 3 світлини, зроблені українськими фотографами за кордоном та 18 – безпосередньо в Україні. Окрім цього адміністратори спільноти обрали Українського Вуличного Фотографа 2021 року, якою стала фотографиня з Києва Букреєва Єлизавета. Читайте інтерв'ю з нею в нашому матеріалі "Вулична фотографія Єлизавети Букреєвої"
Untitled публікує 21 найкращу вуличну фотографію 2021 року від спільноти "Українська вулична фотографія".
«Селище Сатанів на Хмельниччині відоме бальнеологічним курортом і штучним водоспадом на річці Збруч. Саме сюди у радянські часи відправляли у відпустку працівників заводів — відновити здоров’я. Влітку тут нема де яблуку впасти, і мені стало цікаво, як відпочивають у такому незвичному місці. Більшість приїжджає на день, але є й такі, хто ставить намет і "чілиться" протягом тижня. Люди вщент заповнюють обидва берега Збруча, причому кожен хоче місце під водоспадом — свого роду безкоштовним гідромасажем.
Сюжет цієї світлини звичний для цього місця. Але мене привабило світло, що падало на чоловіків, і схожість між їхніми постатями й позами. Та мить викликала несвідомі асоціації з мистецтвом минулого, які тоді я ще не розумів. Зробив один кадр і пішов собі далі. А при відборі відзнятого матеріалу стало ясно, що саме змусило мене натиснути на спуск, окрім гарного світла. Це й відгомони давньогрецької міфології — кремезні, але втомлені атланти, і глиняні ґолеми, і навіть Віллендорфська Венера. У цих постатях на світлині є щось епічне та монументальне». - Ярослав Жарковський
«У середині жовтня ми з друзями, фотографами Тарасом Бичком і Мішею Куликом, мандрували півднем України, щоби відзняти матеріал для фотопроєкту “Дороги”, над яким працюємо разом. Ми документуємо життя українців та їхній побут у різних куточках країни. Минаючи село Миколаївка Одеської області, розташоване на березі Дністровського лиману, я помітив, як у променях осіннього сонця на подвір’ї одного з тамтешніх будинків мати колисала дитину. Враження перетворилося на образ: немовля під непростим родинним деревом, що вже зазнало втрат, але, сягаючи своїм корінням глибин, і досі живить нові паростки. У такі моменти враження змінює звичний рух твого життя. Мені захотілося зупинити автомобіль і зробити цей кадр із майже біблійним сюжетом. І я подумав, що направду кожне подвір’я в українському селі заслуговує на окрему увагу. Зазирнувши крізь випадкову, ледь прочинену хвіртку, поринаєш у глибокий світ національного побуту, де можна знайти усю красу та біль сучасної України». - Володимир Возний
«Цю світлину я зробила під час святкової церковної служби напередодні Великодня у Латинському кафедральному соборі у Львові. Йшла навмисно, щоби відзняти подію. Римо-католицьких монахинь я помітила не одразу — вони стояли у малоосвітленій, віддаленій частині храму. Наблизитись до них було непросто, а знімати — трохи ніяково. Втім, заворожливий ряд масок і білих стрічок на вельонах все ж таки змусили мене підійти та зробити кілька кадрів. Спрацювало потрійне захоплення моментом — і графічний малюнок, і особливе світло, і ознака часу: коли бачиш молитву монахинь у захисних масках, загрози, що несе з собою пандемія, відчуваються особливо гостро». - Тетяна Буняк
«Цьогоріч у Києві видався сніжний кінець зими. Діти були у захваті — можна просто у дворі кататися на санчатах і льодянках. Доросліші та відчайдушніші натомість обирали для катання великі гірки на транспортних розв’язках. Повертаючись додому, я не планувала затримуватися на одній із таких. Але магічна «синя година» сутінок вирішила все за мене. Часто вдала вулична світлина є подарунком для фотографа — але цей подарунок не чекає на тебе, а вимагає уваги, швидкої реакції та досвіду.
Дівчина у жовтому костюмі, сніг і сутінки — все склалося, подумала я. Хоча світлину зроблено на одній з найпопулярніших локацій для катання у цьому районі, вона геть не весела. Містично мінорний настрій, дивна “жовта людина” в ямі та мовчазний діалог між героями втаємничують насправді звичайну ситуацію, роблячи буденне особливим. Утім, зробивши його і трохи посперечавшись із продавцем на стихійному ринку, якому заважав мій спалах, я буденно побігла грітися додому». - Єлизавета Букреєва
«Повертаючись з Гусятина додому в Тернопіль, проїжджаючи між селами, я помітив поле вдалині, яке було вкрите густим сірим димом. Коли під'їхав ближче - в очі впала жінка, яка палила стерню. Вже коли вийшов з машини, то пані мене помітила і почала втікати в сторону лісосмуги біля дороги. Бігти за жінкою я не хотів, адже розумів, що вона сильно злякалась моєї появи у полі, тому, витягнув камеру і сфотографував то дике і нестримне полум'я». - Володимир Полиняк
«23 травня ми разом із фотографами Ігорем Горою та Мішею Мельниченком їхали одеським трамваєм на відкриття української виставки вуличної фотографії в рамках Odesa Photo Days 2021. На зупинці Міша пригостив незнайомця сигаретою, взамін зробивши кілька портретних фото. Під’їхав трамвай, усі ми зайшли через одні двері й розмістилися поруч. Аж раптом Міша прошепотів, що помітив у наплічнику незнайомця змію, коли той запхав туди руку. Ми приготували камери. Коли чоловік і справді дістав чималого пітона, ніхто у трамваї жодним чином не зважав. Він вирішив покликати пасажирку, котра сиділа спереду у навушниках і з чупа-чупсом у роті. Та обернулась, але її подив тривав не довше, як пару кадрів. Утративши надію вразити бодай когось, незнайомець заховав змію назад у наплічник, закрив його на блискавку та за кілька зупинок вистрибнув з вагона». - Роман Бордун
Група «Українська вулична фотографія» була створена у травні 2017 року трьома фотографами ентузіастами – Тарас Бичко, Володимир Петров та Михайло Палінчак. Наразі вона є найбільшою фотогрупою в українському фейсбуці та об'єднує 15000 фотографів та поціновувачів фотографії з України, українців за кордоном та іноземців.