Публікуємо портфоліо українського вуличного фотографа Ігоря Єфімова з Черкас, Україна, та розмову фотографині Яни Сідаш з Ігорем, яка відбулась в березні 2021 року спеціально для Untitled.
Яна Сідаш: Привіт, Ігорю! Твої проекти вже неодноразово публікувались на Untitled. Це й "1000 550 800" та "Обличчя пам’яті". Цього разу хотілось би почути і зрозуміти, власне, твій погляд на вуличну фотографію. Розкажи, чим є для тебе стріт-фотографія?
Ігор Єфімов: З одного боку, для мене це — своєрідна медитація, можливість побути з самим собою та власними думками, нагода гуляти без мети, заходити в невідомі райони міста, відкривати нові маршрути, створювати нові нейронні зв’язки. З іншої сторони, це і тренування для ока: якщо ти постійно знімаєш на вулиці, то краще бачиш кадр, точніше відчуваєш композицію і це допомагає потім знімати репортаж, та й інші жанри фотографії.
ЯС: Як ти почав знімати вулицю? Чому почав саме з цього жанру, як гадаєш?
ІЄ: Насправді, коли я почав фотографувати, то ще не знав такого поняття, як “стріт”. Я просто хотів знімати. Мені не було кого фотографувати, моделі мені відмовляли, тож я виходив знімати на вулицю, щоб ні від кого не залежати. Вже пізніше я відкрив для себе саме вуличних фотографів і усвідомив, що це дуже сильний жанр і мені здавалось (іноді і зараз здається), що саме в документальності — її найбільша сила.
ЯС: Хто з класиків вплинув на тебе сьогоднішнього?
ІЄ: Було б важко і я б не хотів виділяти когось одного чи навіть кількох, насправді впливали всі. Пам’ятаю, як відкривав одного за іншим, нових для себе класичних фотографів. Мабуть, на початку це були представники все-таки російської школи, потім французької, згодом – американської.
ЯС: Як би ти описав себе на початку, коли почав фотографувати і зараз?
ІЄ: Гарі Віногранд говорив: “Мені нічого сказати жодним знімком. Мій єдиний інтерес у фотографії — побачити, як щось виглядає на світлині”. Мені здається, що це дуже про мене, коли я починав знімати. Я надзвичайно багато фотографував для того, щоб зрозуміти, “як працює фотографія”, щоб спіймати цю магію. Ті, хто знімає, мабуть, знають, що гарну світлину можна зробити за відсутності буквально всього, буває достатньо бліку сонця на стіні, чи дивного жесту випадкового перехожого… Магія в тому, що ти ніколи не знаєш до кінця, що буде на знімку, навіть коли фотографуєш на цифру, — завжди є доля випадку. Тоді, і справді, мене багато всього дивувало. Зараз це вже не так, але, з іншого боку, я можу більше сконцентруватись саме на тому, що мене цікавить.
ЯС: Хто з сучасних авторів тобі імпонує? В Україні та світі?
ІЄ: З Україною все зрозуміло, всі є в групі УВФ. Бичко, Палінчак… ну, це ясно. Хотів би відмітити Сергія Полякова, на жаль, він не часто з’являється в цій групі; Андрія Ломакіна, хоча це не зовсім вулична фотографія; звичайно, Україні дуже пощастило, що у нас є Борис Савельєв.
Щодо світових імен, то зараз мені дуже імпонує підхід Стівена Шора. Люблю Алека Сота, хоча теж не впевнений, що це можна назвати вуличною фотографією. Взагалі, мені подобаються автори, які працюють на межі жанрів, Сот і Шор, а ще Грегорі Халперн — якраз такі. Ще мені дуже цікава японська школа, яка кардинально відрізняється від західної.
ЯС: Знаю, що зараз ти майже не знімаєш в жанрі вуличної фотографії, чи не здається тобі що вона була (чи є) таким собі перехідним етапом до чогось іншого?
ІЄ: Це правда, я менше став знімати стріт. Раніше я міг по 5-6 годин на день фотографувати саме вулицю. Зараз я це роблю рідше, однак все одно знімаю на вулиці досить часто. Найбільша моя претензія до вуличної фотографії полягає в тому, що у неї є рамки. Типу, ось це можна, а таке — вже ні. Мене це іноді дратувало. Не те, щоб я хотів робити псевдовуличну фотографію, але я, наприклад, робив серії, де стріт був поряд з постановочними знімками і, на мій погляд, це працює. Насправді вулиця залишається для мене місцем натхнення.
ЯС: Як вважаєш, чи має право існувати чиста форма в стріт-фотографії при відсутності сюжетної складової?
ІЄ: Я прихильник того, що в мистецтві має право бути все, що завгодно.
ЯС: Опиши, що для тебе хороша фотографія?
ІЄ: Раніше, коли я починав, мені хотілось робити гарні світлини, як одиниці. Зараз я прийшов до того, що одна фотографія — не настільки важлива, важлива серія, тема, яка може розкрити певне висловлювання автора. Просто один хороший кадр не є настільки цінним, як було колись. В минулому, можливо, було достатньо зробити одне гарне фото і виїхати на ньому. Зараз ми навчилися робити гарні знімки на телефон і цим уже нікого не здивуєш. Набагато цінніше вміти розказати фотографією певну історію, розкрити певну проблему.
Безумовно, фотографія зараз стала новою мовою спілкування зі своїми законами та принципами і мені не дуже подобається стріт-фото в поганому сенсі цього слова — з очевидними прийомами та ходами. Але є автори, які працюють якраз із темами на вулиці і мені здається, що у них є майбутнє.
ЯС: Якщо б тебе попросили дати всього одну пораду тим, хто знімає стріт, що б ти порадив?
ІЄ: Не економте на взутті і не припиняйте дивуватись. Це дві поради)
Ігор Єфімов (1987 р.н., Черкаси) - український документальний та портретний фотограф. Знімає з 2009 року, від портретів до вуличних та документальних серій. Автор персональних та групових виставок як в Україні, так і за кордоном. Лауреат премії “Фотограф року”. Випускник школи "Bird in Flight".