До вашої уваги нова фотокнига Жерома Сессіні (Jérôme Sessini), французького документального фотографа члена агенції Magnum Photos, "Внутрішній розлад" (Inner Disorder) яка об’єднує його роздуми та фотографії, зроблені під час подорожей Україною впродовж більш ніж трьох років починаючи з 2014 року.
Фотографії Жерома відстежують українське повстання починаючи від крайнього насильства на останніх стадіях протестів Євромайдану в лютому 2014 року й закінчуючи життям у спонсорованих Росією самопроголошених республіках Донбасу. Після того, як, слідом за революцією в Києві, на Донбасі виникли дві невизнані республіки, Сессіні висвітлював боротьбу в Україні. Фотограф подорожував між столицею та промисловими містами сходу й задокументував понівечені краєвиди та життя посеред війни.
Untitled публікує українською розмову Жерома Сессіні про процес створення цієї фотокниги, що вперше була опублікована на сайті Magnum Photos в липні 2021 року. Переклад Артема Чапая.
Ви тривалий час працювали в Україні. Чи важко було зрозуміти, коли роботу можна вважати завершеною, та почати працювати над книгою? Чи була якась конкретна подія чи послідовність подій, які допомогли Вам прийняти таке рішення?
Я чітко пам’ятаю, що саме викликало бажання перейти від висвітлення новин до довгострокової праці. Я прийняв це рішення майже на самому початку. І коли вперше прибув до Києва 19 лютого 2014 року., то вже наступного дня я став свідком найбільшого насильства з початку протестів у місті. Понад сімдесят демонстрантів загинули під кулями снайперів. Українська поліція стверджувала, що кілька поліціянтів також були поранені або застрелені снайперами. Неофіційне джерело повідомило, що снайпери відкрили вогонь по поліціянтах та протестувальникам одночасно, щоб спровокувати обидва табори. Через кілька місяців на сході України почались сутички. Україна є територією впливу як Росії так й Европи. Я усвідомив, що цей конфлікт виходить за межі українських кордонів, тому щоб мати змогу працювати над довгостроковим проєктом, я впродовж чотирьох років мусив залишатися в сірій зоні між раціональним розумінням питання та майже нав’язливою захопленістю. Часто саме кінець цього абстрактного тяжіння до теми й визначає для мене закінчення проєкту.
Сцена хаосу, руйнувань та барикад після місяців протистояння між антиурядовими протестувальниками та спецпідрозділами поліції на Майдані, Київ, Україна, 19 лютого 2014 © Жером Сессіні / Magnum Photos
Ця книга поєднує в собі такі різні речі, як заводи та шахти, лікарні, конфлікти, марші правих і протести. Наскільки важливим для Вас було, щоб книга про війну в Україні показувала більше, ніж власне бої?
Це суть моєї роботи - дозволити глядачеві бачити, але не демонструючи йому. Це протилежне до типового журналістського способу подачі матеріалу. Я намагаюсь обходити очевидне, стереотипи воєнної фотографії, щоб уникнути пастки пропаганди. Пропаганда – це те, чому часто служать сторонні свідки, свідомо чи несвідомо. Мене цікавить життя звичайних людей посеред надзвичайного часу війни.
Ви фотографували як проєвропейських, так і проросійських людей. Якась зі "сторін" конфлікту під час роботи дивувала Вас більше - якщо порівнювати їх із зображеннями у ЗМІ, які Ви бачили перед тим?
Не особливо. В усьому, що я роблю, я намагаюся виявити суть, рухаючись у бік загального. А саме, я намагаюся досліджувати людину як таку в усій її складності, а також банальності. Я відсуваю політику, яка впливає на антагонізми, що керують людиною. Зрештою, я виявляю людей, схожих на нас із вами: жертви сил, потужніших за них самих.
1. Жінка в трамваї в центрі міста. Розташований на узбережжі Азовського моря, приблизно за 100 кілометрів від контрольованого бойовиками Донецька, Маріуполь розглядається як ключовий елемент потенційного сухопутного коридору з Росії до Кримського півострова. Маріуполь, Україна, 27 травня 2015 року © Жером Сессіні / Magnum Photos
2. Члени націоналістичної партії «Правий сектор» під час літургії за жертвами на Інститутській вулиці. Перша річниця Майдану. Люди та протестувальники, які брали участь у тогорічних акціях протесту, збираються на Майдані, щоб вшанувати пам'ять жертв. 20 лютого 2014 року на барикадах на Інститутській загинули десятки протестувальників. Київ, Україна, 20 лютого 2015 року © Жером Сессіні / Magnum Photos
У книзі використані кадри відео, деякі з них із субтитрами. Яка різниця функцій між фотографією та відео в тому, як вони розповідають історію?
Перші кадри, з яких починається книга - це мої власні відеозаписи, задокументованв на Майдані. Друга частина складається з кадрів, які я знайшов в інтернеті. На них зображено бійців "днр", котрі щойно захопили українського офіцера та солдатів армії після бою в Донецькому аеропорті. Я вирішив зіграти на контрасті між грубими відео, що прямо зображують насильство, та ліричними й емпатичними фотографіями, щоб створити таким чином певний ритм. Я замислив структуру книги як спіраль, що починається з насильства на Заході й закінчується насильством на Сході. Уся сутність буття, виражена навколо гіперреалістичних пасажів із цих відео.
Нижче можна подивитися відео Жерома Сессіні, зроблене на Інститутській вулиці під час Евромайдану. Попередження для глядачів: на записі зображено поранення та смерть!
Хоча в книзі є кілька чорно-білих фотографій, естетика більшості зображень - така собі брутальна ясність… вони різкі, з природними кольорами, й значна частина нагадують послідовність зупинених моментів… Зробити фотографії саме такими було свідомим рішенням? Чи відображає цей підхід Ваше заперечення ідеї "іконічних" зображень?
Складно відповісти. Робота зі світлом і кольорами є результатом інстинктивного підходу. В цьому процесі немає як міркувань, так й естетичних досліджень. Я цілковито відкидаю ідею стилю, яка часто призводить до стилізації. Думаю, найважче в фотожурналістиці - досягнення нейтральності. Це неможливо, але чим більше фотографу вдалось усунути себе, тим більше фотографії набувають власного значення. Звісно, це значення може відрізнятися для різних глядачів, та чим більш нейтральним є зображення, тим більше вони можуть доторкнутися до підсвідомості глядачів. Такі образи можна тлумачити нескінченно й вони можуть торкатися як серця, так і розуму.
Я б хотів також додати, що мій підхід насамперед визначає відкритість до інших, а не погляд усередину себе. Я постійно міркую, але не хочу це підкреслювати. Я прагну не дозволити фотографу та його “стилю” ставати темою фотографій. Творчість визначається відносинами фотографа зі світом, а не його вигадками.
1. Фрагмент стіни роздягальні шахтарів на вугільній шахті імені Челюскінців, яка досі функціонує назважаючи на обстріли, у Петровському районі західного району Донецька, Україна © Жером Сессіні / Magnum Photos
2. Маріуполь, Україна, 14 жовтня 2015 © Жером Сессіні / Magnum Photos
Франсуа Ебель у передмові до книги згадує, що близькість зображень до насильства проламує наш “сумно пересичений погляд”. Сьогодні багато говорять про втрату чутливості глядачів до образів насильства та війни. Наскільки Ви думали про це, коли знімали фотографії чи редагували книгу? Ебель вважає, що образи, які приголомшують нас, є “необхідними”... Зокрема, тут можна згадати Ваші фото з місця падіння MH17, які шокували багатьох. Ви також знімали вкрай жахливі речі на Майдані Незалежності.
Я ніколи не намагаюся шокувати. Глядачі часто помилково плутають зображення насильства з пафосом. У фотографіях шокує реальність. Насильство не завжди видиме - це одне з обмежень фотографії як такої. Визначивши та прийнявши ці обмеження, фотограф може починати працювати. Я намагаюся бути ланкою, що пов’язує реальне та чутки. Все у процесі фотографії є пошуком рівноваги, починаючи від зйомки й завершуючи конструюванням книги. Момент публікації змушує тебе приймати остаточні рішення, знаючи, що повернення не буде. Ти відповідальний за те, що виклав.
Ебель також згадує про довгий перелік негараздів України впродовж десятиліть, якщо не століть. Це нагадало мені про книгу "Криваві землі" Тімоті Снайдера. Ваша книга, принаймні для мене, також на це натякає - часом у ній зображено начебто мирні краєвиди, або ж позачасові облачення священиків Православної церкви, фотографії заводів, які, здається, могли б бути столітньої давнини, й може, навіть майже середньовічного вигляду броня та зброя в руках протестувальників… Чи було у Вас відчуття, коли Ви працювали там, що люди відчувають цей тягар історії, який лежить на них і на країні?
Безумовно. Історія України проходить крізь усі покоління, в усіх царинах життя, з незліченною кількістю відмінностей у почуттях між Заходом і Сходом.
1. Авдіївка, Україна,19 лютого 2017 © Жером Сессіні / Magnum Photos
2. Мешканці будівлі обурені присутністю фотографа. Авдіївка, Україна, лютий 2017 © Жером Сессіні / Magnum Photos
Деякі фотографії в книзі схиляються до сюрреалістичного чи абсурдного - безглузді моменти в понівеченому війною просторі. Чи було у Вас при роботі над книгою відчуття абсурдності? З Вашого досвіду, чи часто такі ситуації поряд із сюрреалізмом передають руйнівне спустошення?
Не зовсім так. Під час поїздок Україною я радше відчував фаталізм і безпорадність - неможливість знайти вихід перед лицем взаємного нерозуміння та зростання ненависті між українцями з Заходу та російськомовними.
1. Чоловік спить в імпровізованій спальні в притулку для цивільних у Київському районі біля Донецького аеропорту, Донецьк, Україна, 30 листопада 2014 © Жером Сессіні / Magnum Photos
2. Жінка сидить одна в модному барі після концерту хеві-метал. Розташований на узбережжі Азовського моря, приблизно за 100 кілометрів від контрольованого бойовиками Донецька, Маріуполь розглядається як ключовий елемент потенційного сухопутного коридору з Росії до Кримського півострова. Маріуполь, Україна, 31 травня 2015 © Жером Сессіні / Magnum Photos
Ви раніше казали, що в моменти небезпеки чи насильства Ви ясно відчуваєте мету, а про ширші питання в цей час не думаєте - що наратив постає лише з часом. Якщо зараз подивитися на цю книгу - який меседж Ви хочете донести глядачеві й читачеві?
Я не намагаюся щось донести, натомість сподіваюся якомога наблизити читача до своїх емоцій та сприйняття цього конфлікту - а саме недосконалого, часткового бачення, яке постійно змінюється та постійно ставиться під сумнів.
Фотокнига "Inner Disorder", що була видана у 2021 році видавництвом RM Editorial, поєднує фотографії, стоп-кадри з відео — в тому числі з оригінального запису, зробленого на Майдані Незалежності та записи фотографа у форматі щоденника під час подорожей Україною, зроблені у 2014 - 2017 роках.
Фотографії та текст: Жером Сессіні;
Видавництво: RM editorial, 2021;
Обкладинка: тверда;
Мова: англійська;
ISBN: 978-8417975272;
Кількість сторінок: 244;
Розмір: 16х21см.
Жером Сессіні (1968 р.н., Вогези) - французький документальний фотограф. Фотограф-самоучка, він захопився фотографією, відкривши для себе американську документальну фотографію 60-70-хх років. Розпочав свою кар'єру з висвітлення численних конфліктів і зон бойових дій у період з 1998 по 2016 роки. Війна в Іраку (2003-2008), Афганістан (2001-2010), завоювання Могадішо ісламськими ополченцями, війна в Лівані (2006), Лівійський конфлікт (2011) та Україна (2014-2018). Переможець фото конкурсу World Press Photo в різних номінаціях у 2013 та двічі у 2015 роках. Приєднався до агенції Magnum Photos в 2012 році, а з 2016 року повноправгий її член. Автор фотокниг "The Wrong Side: Living on the Mexican Border" (Contrasto, 2012) та "Inner Disorder" (RM editorial, 2021).