До вашої уваги фотоісторія "Чорнобиль" українського фоторепортера Ігоря Костіна, яка була знята відразу після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року. Впродовж року фотограф висвітлював хід робіт по ліквідації наслідків аварії. Під час роботи на Чорнобилі Костін піддався радіації, що в п'ять разів перевищує допустиму норму. За цей фотоматеріал, зроблений фотографом в небезпечних умовах високого рівня радіації, Ігор Костін отримав в 1987 році першу премію на міжнародному фотоконкурсі World Press Photo (Нідерланди).
Дозиметристи складають карту забруднених територій після катастрофи на ЧАЕС.
"Згадуючи все, що тоді сталося, я ставлю собі питання: пішов би я на все це, знаючи тоді те, що знаю зараз? Чи варто шукати відповідь на такі питання? В кінці квітня 1986 після вибуху на Чорнобильській АЕС, я летів на вертольоті до зруйнованого четвертого блоку. Ті, кому належало знати про цей політ, не знали. Я умовив знайомих льотчиків взяти мене на борт.
- Не боїшся?
- Ні.
Відверто кажучи, я не зовсім уявляв собі, що нас очікує, ніколи не замислювався над тим, що таке рентген, опромінення. Страх прийшов пізніше. Беру три камери, необхідну кількість плівки, сідаю у вертоліт. Летимо. Ось і Чорнобильська атомна електростанція. Видно висока труба, будівлі... Де четвертий блок? Попри гуркіт гвинтів, відчуваю гробову тишу внизу. Голос когось із членів екіпажу: «Триста п'ятдесят... двісті п'ятдесят... сто п'ятдесят...» Це ті самі рентгени, про які вже починають говорити в усьому світі. Втім, чому починають? Кажуть, щосили. Жахливі чутки західної преси: тисячі загиблих, братські могили, непередбачувані наслідки... Наша преса мовчить.
Підлога вертольота встелена свинцем. Ілюмінатори задраєно. З правого борту – розвал четвертого реактора. Страшна чорна паща. Голос пілота: «До реактора 50 метрів, 250 рентгенів». Чому вона така чорна, ця паща? Від кіптяви? Втім, тоді я думав не про це. Я гарячково знімав, відкривши ілюмінатор. Це була дурість. Через кілька хвилин камери, начинені електронікою, відмовили. Після посадки їх у мене відібрали. Дещо, правда, вдалося відмити. Але це було набагато пізніше. Після проявлення виявилося, що плівка засвічена. Засвічено майже все, за винятком частини кольорових негативів. Весь чорно-білий матеріал і кольорові діапозитиви радіація опрацювала до мене.
У вертольоті я відчував себе мисливцем, що переслідує здобич. Тепер розумію, що відчуває жертва, за якою стежить невидимий, нечутний і від того ще більш страшний ворог." - Ігор Костін
Група ліквідаторів, готових піднятися на вершину Чорнобильського ядерного реактора після катастрофи.
Ліквідатори очищають дах реактора №3.
Гелікоптер знезаражує місце катастрофи. Після вибуху атомна електростанція була покрита радіоактивним пилом. Літаки та вертольоти пролетіли над місцем, розпорошуючи липку рідину для знезараження, яка фіксувала випромінювання.
"Я відзняв всі етапи ліквідації аварії та заховання четвертого блоку в саркофаг. Це був час напруженої роботи. У Чорнобилі я знімав, віз плівки до Києва, там обробляв матеріал, передавав до Москви й, зізнатися, навіть не усвідомлював своєї оперативності, коли побачив в «Таймі» і «Штерн» знімки, які зробив у цій безперервній гонитві з часом", – ІК
Радіаційний контроль житлових приміщень та адміністративної будівлі в Чорнобилі після знезараження.
Фізики охорони здоров'я в спеціальних костюмах контролюють випромінювання в місцях катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Ігор Костін (1936 - 2015) – український фоторепортер. Розпочав свою фотографічну кар’єру як фотограф для модних журналів. У 1974 році Костін став спеціальним фотокореспондентом РІА "Новини" в Україні. Отримав премії World Press Photo, «Золоте око», гран-прі національної Асоціації професійних репортерів США. У 2002 році вийшов фотоальбом «Чорнобиль. Сповідь репортера», до якого увійшли найкращі фотоматеріали із Чорнобильської зони.