top of page

Мовчазна історія життя на світлинах Юрія Хромушина

Пропонуємо до вашої уваги добірку світлин та біографічну статтю про українського репортажного та вуличного фотографа з Луганська Юрія Хромушина. Стаття підготовлена за публікаціями Зої Путренко з нагоди ювілейної виставки фотографа та Олесі Гордієнко в газеті "Деснянка" 19 березня 2015 року.


Луганська область, Україна, 1986

Юрій Хромушин народився в травні 1948 року у селі Кам'яний Кінець Псковської області під Санкт-Петербургом. Уперше взяв до рук фотоапарат у 14 років. ФЕД-2 подарував йому батько. Відтоді Юрій не випускає його з рук майже пів віку.


У післявоєнний час у селі, де жив тоді Юрій, не було фотогуртків, та й вчити було нікому – одні старенькі бабусі та дідусі. Тому він самостійно пізнавав фотографію, тонкощі фотосправи: знімання, проявку та друк. І з задоволенням дарував фотографії своїм першим "моделям" – бабцям та дідусям рідного села. Виписував спеціальні журнали, наприклад, "Радянське фото".


Луганська область, Україна, 1980

Закінчивши школу, в 1970 році перебрався до Луганська, звідки родом його батько. Почав друкуватись у місцевій газеті, а потім вступив до машинобудівельного інституту на інженера-економіста. Одразу після завершення навчання Юрія помітив головний редактор обласної газети "Луганська правда" та запропонував роботу фотокореспондента. Юрій погодився, бо це була його мрія та покликання.


"Працюючи в газеті, я фотографув за редакціним завданням, а вже коли наставав час відпустки їхав кудись у село і фотографував для душі, насолоджуючись кожною миттю. Що казати – любов. Навіть у вихідні не можу без роботи, щось нудно стає", – говорить Юрій Хромушин


Сєвєродонецьк, Україна, 1990
Луганська область, Україна, 2002

Робота фотокореспондента надзвичайно цікава. Кожного дня нові люди, події. У Юрія Хромушина багато світлин на яких зображені люди. В їхніх очах, руках, жестах – мовчазна історія життя у всіх його проявах. Та й для чого слова, коли зображення промовляє до тебе. Спонтанні, не зрежесовані фотографії завжди щирі, у них немає фальші та штучності.


"Ішов на роботу, бачу, у вікно хлопчик виглядає. Мабуть, захворів, і батьки залишили його вдома. І ось він сидить і дивиться на вулицю, спостерігає. Я вхопив цей момент. Знаєте, потрібно натиснути на кнопку ще тоді, коли людина не зрозуміла, що її фотографують. Потім, звичайно, хлопчик звернув на мене увагу, почав посміхатись. Але важливим був той перший кадр – нудьга в очах дитини", – Юрій Хромушин


Луганськ, Україна, 2004
Луганська область, Україна, 2001
Луганськ, Україна, 1999
Луганська область, Україна, 2000
Луганська область, Україна, 1995
Луганська область, Україна, 1992

Кожна світлина навіює на роздуми, чи то радісні, чи то навпаки – скорботні. Як ось, наприклад, світлина, знята біля паркану військкомату. Фотографія зроблена у Луганську, коли дружини, матері проводжали молодих хлопців на війну в Афганістан. У Юрія Хромушина багато світлин, що були відзначені різними нагородами. Деякі з них отримали визнання лише в роки незалежності України, бо до того їх вважали "неформатними", антирадянськими, вони не вписувались в рамки соцреалізму.


Проводи в армію. Паркан військкомата, Луганськ, Україна, 1980
Луганськ, Україна, 1978

Оптимістичним радянським ЗМІ потрібні були однозначно позитивні знімки й у фоторепортера Юрія Хромушина з самого початку виробилась звичка усе зняте "більше потрібне" відкладати в архів.


"Приїхав я, припустимо, зі жнив, проявив плівку й помітив два кадри, які в газету точно не пійдуть – вікдлав негативи в конверт, написав на ньому рік. Коли пробігав дворами, побачив красиву корову, яка провела мена поглядом, а потім бачу діда, який стоїть на фоні солом'яного даху. Клацнув два-три кадри, з дідом познайомився, й побіг далі. Ну який солом'яний дах міг тоді з'явитись в газеті? Навіть косарів з косами неможна було пропонувати – комбайни, мовляв, у нас косять. Так що з'явилась у мене така звичка хороша: зернятко до зернятка, піщинка до піщинки. У мене п'ять валіз таких негативів в конвертах. А через роки фотографії, які здавалось би, нікому не були важливі, виявились потрібними. Я просто інтуїтивно це передчував," - Юрій Хромушин


Луганськ, Україна, 2005
Луганська область, Україна, 1987
Луганськ, Україна, 1989

"Я ловлю себе на тому, що інколи вже не хочу говорити, тому що свої почуття висловлюю через видошукач фотокамери. Можливо, я навіть не вмію говорити гарно, або не хочу, помовчати хочу. Мене хвилює гарне світло, стан природи, внутрішній світ людини", – ЮХ


Луганськ, Україна, 1985
Луганська область, Україна, 1980
Луганська область, Україна, 1981
Луганська область, Україна, 1999
Луганська область, Україна, 1985

Влітку 2014 року з початком війни на сході України Юрій Хромушин разом з хворою матір'ю був змушений залишити рідний дім та, ризикуючи життям, "зеленим коридором" виїхати з Луганська. Дружина на той час вже покинула Луганськ, тому чоловік поїхав до неї. Спочатку трохи пожили в Києві, а потім перебрались до Чернігова, де зараз і мешкають.


Луганська область, Україна, 1985

Юрій Хромушин (1948 р.н., Луганськ) – український репортажний та вуличний фотограф із Луганська, Україна. Закінчив машинобудівельний інститут за спеціальністю інженер-економіста. Фотографувати почав у 1962 році. Заслужений журналіст України, член Національної спілки фотохудожників (НСФХУ). 40 років пропрацював фотокореспондентом в обласній газеті "Луганська правда". Наразі разом з родиною мешкає в Чернігові.


1 969 переглядів

Пов'язані пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page