top of page

Чиста фотографія В'ячеслава Тарновецького

Пропонуємо до вашої уваги добірку світлин В'ячеслава Тарновецького – українського вуличного фотографа з Чернівців і спогади про нього друга та колеги – відомого українського фотографа Бориса Савєльєва.



В'ячеслав Тарновецький народився у 1945 році в Чернівцях. Фотографією захопився ще зі шкільних років, у 1962 році. Своїм фотографічним вчителем вважав чеського фотографа Йозефа Судека, якого побачив на сторінках празького журналу "Фотографічне рев'ю".


"Без назви", 1985 © В'ячеслав Тарновецький

В'ячеслав Тарновецький організував та очолив Чернівецький фотоклуб, в якому формувався український фотограф Сергій Лопатюк. У 1977 році В'ячеслав разом з Сергієм, Борисом Савєльєвим та московським фотографом Олександром Слюсаревим утворили фотографічну групу "Чотирьох".


У 1978 році в Музеї фотографії литовського міста Шяуляй відбулася виставка "Чотири", яка об'єднала фотографів Олександра Слюсарева, Бориса Савєльєва, Сергія Лопатюка та В'ячеслава Тарновецького – одного москвича і трьох вихідців із західноукраїнського міста Чернівці. Маленька виставка не увійшла в список епохальних, але стала знаковою для усіх чотирьох авторів. Незабаром виставку було показано у Вільнюсі, після чого група "Чотирьох" разом не виставлялись аж до 2014 року. У той рік за ініціативою чернівецької галереї "Sweet АРТ" розпочався проєкт, що мав на меті познайомити місцеву публіку із творчістю митців. У рамках проєкту було проведено виставки Бориса Савєльєва, Сергія Лопатюка та В’ячеслава Тарновецького, а трохи згодом, нарешті – фотографії усіх “Чотирьох” знову показали разом.



"Його улюбленою фотокамерою була «ІСКРА». Всі свої найкращі речі він нею і знімав. Фактично ніколи не кадрував; завжди робив повний кадр; завжди одним об'єктивом: 75 мм. Друкував на дуже поганому папері. У рідкісних випадках, коли роботи повинні були йти в музеї або в чиїсь руки, діставав папір «Ілфорд». Але друкував завжди добре. Любив київський папір – за його м'якість і повне опрацювання в світлі і в тінях, хоч і без глибоких чорних. Його сюжети – фотографічні, візуальні. Коли сенс закладений не в літературі, а в зображенні." – Борис Савєльєв


"Кавун", Одеса, 1984 © В'ячеслав Тарновецький

Фотографія В'ячеслава Тарновецького антирадянською начебто не була. Фізик-оптик, університетський викладач з улюбленою "Іскрою" в руках, він знімав не так людей в нав'язаних суспільним ладом обставинах, як різноманітні природні і неприродні форми. Вікна та двері, тіні на землі, решітки, дроти, малюнок хвиль, сліди на снігу, ритм дерев'яних плашок на стіні будинку, кракелюр старого асфальту. Принципово ніякого сюжету. Квадратний формат.


Людей на його фотографіях багато, але вони рідко є основним сюжетом, темою "фотографічної події". Тарновецького найбільше завжди цікавила форма. Радше оптика світла і тіні, тобто сама суть фотографії як такої.



За формалізм в цей час вже не били і не саджали, просто не публікували. З усього величезного архіву Тарновецького в журналі "Радянське фото" було опубліковано лише чотири знімки (в 1976-му). І треба було такому статися, що саме на них звернули увагу у Французькій національній бібліотеці, звідки в журнал прийшов запит на купівлю фотографій. У Москві усі одразу похитнулися: якого біса французам знадобилися ці беззмістовні етюди? Не зрозуміли, але продали. Західну славу художнику відтоді забезпечели (фотографії Тарновецького будуть переходити з однієї групової виставки на іншу), але самі більше з ним справи не мали.



У 1986 році в Англії видавництвом Thames & Hudson була опублікована досить ґрунтовна фотокнига – "Another Russia". Серед робіт вісімнадцяти фотографів, представлених на сторінках видання, чотири світлини належали В'ячеславу Тарновецькому. Це була не єдина книга, в яких публікувались його фотографії. Роботи фотографа можна було побачити в виданнях, що виходять на Заході й в наступні роки.



"Він постійно знімав на діафрагму 22. Думаю, що все життя був прихильником клубу f/64. Оскільки камера «Іскра» мала діафрагму 22, то він завжди затискав дірку. Зрозуміло – не треба наводити на різкість. Відразу – швидкоплинне відчуття і зйомка. Усе. Готово. Ми всі дотримувалися такого напряму – повної адекватності, повної матеріальності кадру. І я думаю, що Слава вніс в це дуже великий внесок. Як серед нас, так і серед інших фотографів.


Тут вона – фотографія – чиста у своїй чистоті. Тобто фотографія – і більше нічого. Він на цьому наполягав. Можливо тому і друкував на київському папері – щоб не вносити штучності. Тільки чистий погляд і чиста фіксація того, що він відчуває. Цим він дуже сильно відрізнявся від московської фотографії. А від української – тим паче. Там дуже багато літератури, колажу. Ми знаємо київську школу і харківську. Що стосується чернівецької школи, то я думаю, що він йшов від старої документальної фотографії 19 століття. Коли я приїжджав до Чернівців, він завжди мені показував якісь листівки старі: «Ось, подивися, Чернівці» – знімав якийсь румун там або австрієць, або німець. І там все це видно." – Борис Савєльєв


"Без назви", 1981 © В'ячеслав Тарновецький

"Працював В'ячеслав серіями. Одні шикувалися в хронологічному порядку. Інші – чіплялися за якісь предмети. Наприклад, у нього була серія «Растрування»: якісь паркани, сітки. Були серії портретні. Все своє життя робив серії і складав їх окремо одна від одної. У нього було десять папок. Він робив серії і складав їх по різних папках. Там – якісь будинки. Там – труби. Але це все – не література. Він визначав це завжди як фотографічна подія. А що таке фотографічна подія на думку Тарновецького? Це подія, яка не лежить на поверхні, але вона важлива для фотографії. Тобто фотографічна подія визначає стан об'єкта всередині кадру, стан світла, стан композиції. І там – все. Тобто подія важлива для фотографії." – Борис Савєльєв



"Він дуже любив пряме світло. Для нього не важливо було, як знімати: або в тінь, або в контражур, або на прямому сонці. Я думаю, для нього важлива була матеріальність або якась швидкоплинна, композиційна незакінченість. І – багатоплановість. Що і робить фотографію. Тому що, коли вона не все сказала, ти починаєш додумувати." – БС



"Його фотографія відрізняється від фотографії інших фотографів, тому що в ній немає літератури. Це все якісь швидкоплинні відчуття. Якісь дивні повороти людей. Якісь дивні фактури. Все робиться виключно для репортажу, оскільки він ніколи не наводив різкість, натиснув на кнопку – і все. Кадри вибудовував чисто інтуїтивно і завжди – безпомилково." – БС



"Він мав дуже хороший смак. Що відрізняє фотографа хорошого від поганого. Це не наявність плівки або інших матеріалів. Якщо є смак, то він може проявитися в будь-чому: знімаєш ти портрет, пейзаж чи щось інше. І він це мав. У нього був безпомилковий смак і дуже хороше око. Цього достатньо, я думаю. Для фотографії. Щоб вона вийшла. І вона виходила." – БС


Чернівці, 1980 © В'ячеслав Тарновецький
"Єврейський ринок", Чернівці, 1982 © В'ячеслав Тарновецький
"Хлопці", Чернівці, 1981 © В'ячеслав Тарновецький
"Гра в лісі", Чернівці, 1977 © В'ячеслав Тарновецький
"Без назви", 1985 © В'ячеслав Тарновецький
"Біля моря", Одеса, 1981 © В'ячеслав Тарновецький

В'ячеслав Тарновецький (1945 - 2002, Чернівці) – український вуличний фотограф. У 1971 році отримав диплом фізика-оптика після чого викладав на кафедрі фізики в Чернівецькому університеті. Учасник групи «Чотирьох», до якої також входили Борис Савельєв, Сергій Лопатюк та Олександр Слюсарєв. Фотографії були опубліковані в фотокнизі видання «Another Russian» (Thames & Hudson, 1986), знаходяться в приватних колекціях та в музеях Франції, США, Німеччини, України, Росії.

コメント


bottom of page