Вулична фотографія Тетяни Буняк

Публікуємо портфоліо вуличної фотографії львівської фотографині Тетяни Буняк та розмову фотографа Михайла Палінчака з Тетяною, що відбулась в жовтні 2020 року.


МП: Таню, привіт. Ти почала знімати в 2012 році в досить вже зрілому віці.

Як так трапилось?


ТБ: Привіт. Навіть більш, ніж зрілому))). Почалося все просто: я почала подорожувати (молодша підросла, можна вже було з нею), а отже, як усякий поважаючий себе турист, повинна була мати камеру й знімати.


МП: Туристів з камерою багато, але далі, ніж туристичні фото, це не заходить. Чому вулична фотографія?


ТБ: Так нудно стало. Який сенс у фото архітектурної чи історичної пам’ятки? Їх же на листівках чи в неті хмара. Та ще й, як правило, кращі, ніж мої. А якщо знімати той же об’єкт, але лише як фон для життя, що відбувається навколо, то виходить й цікавіше, й неповторність моменту присутня. Почалося саме з цього, а потім вже стало цікаво знімати вуличне життя скрізь.


МП: Згадалось відразу відоме фото Мартіна Парра біля Пізанської вежі.


ТБ: Так. Ця його серія, повна іронії, мені подобається.

Ґданськ, Польща, 2013

МП: 8-10 років назад турист з великою дзеркалкою було нормою. Зараз же усі знімають телефоном й відразу з місця постять в фейсбук чи інстаграм. Не хотілось змінити свою дзеркалку на щось менше та непомітніше, аби злитись з натовпом?

ТБ: Маленька камера потрібна швидше для повсякденної зйомки "між іншим". Тобто, коли біжиш з точки А в точку Б і знімаєш щось "незрозуміле". Тоді потрібна непомітність. На туристичних об’єктах на дзеркалку не звертають уваги. А на івентах вона навіть корисна. Людину з великою камерою без зайвих запитань пропускають в епіцентр подій, часто навіть за обмежувальні лінії і без перевірки акредитації))). Але тягати з собою "гантелю" щодня дійсно не зручно. То ж подумую придбати ще й маленьку камеру.

Львів, Україна, 2019
Львів, Україна, 2019

МП: Я помітив зі світлин, які ми наводимо в матеріалі, що у тебе багато фотографій з подорожей. Але й не менше з рідного Львова. Ти на рідне місто почала дивитись як турист чи все ж таки знімати своє місто – це не те ж саме, як під час подорожей?

ТБ: Ну, знаєш, це як з партнерами у сексі)))). Коли очікуєш чогось від нового партнера (пригадую далеку молодість))), оте, що російською формулюється як "предвкушение", має надзвичайне значення. Що буде потім – захват чи розчарування – то вже інше. А зі своїм містом, як з дружиною чи чоловіком, навіть якщо коханим, все вже знаєш, знаєш, де, що, як, знаєш, чого очікувати. Хоча, звичайно, певні обставини приносять щось нове. Тому в своєму місті все ж таки більше відвідую якісь події, бо це дає надію, що станеться щось неочікуване і цікаве.


МП: Цікаве порівняння. Так, за собою також помічаю, що в новому середовищі більше вдивляюсь та більше знімаю. А в Києві знаєш, куди й коли. Як і де падає світло та де, що оновили.

Краків, Польща, 2013
Делі, Індія, 2017
Гель, Польща, 2013
Львів, Україна, 2012
Львів, Україна, 2014
Львів, Україна, 2018
Париж, Франція, 2014
Роттердам, Нідерланди, 2016
Раківець, Україна, 2020

МП: Не можу не запитати. В більшості твоїх фотографій зі Львова та околиць для мене чітко вимальовується релігійна тематика твоїх світлин. Це ти навмисно чи випадково? Тебе приваблює ця тема, ця сторона людського життя?

ТБ: Я невіруюча людина. За прямим призначенням ходжу до церкви лише на Великдень, паску посвятити. Бо то вже, як народний звичай. Але на релігійні свята намагаюсь обов'язково бути в церкві. Подія, цікаві особистості, багато емоцій, врешті-решт – антураж, що супроводжує релігійні свята, роблять зйомку захопливою. Пам'ятаю, як вперше знімала день святого Антонія. Море лілей, запах дурманить – сп’яніння без вина. Від такої зйомки отримуєш насолоду й пам’ятаєш довго. А може, і все життя.

Львів, Україна, 2018

МП: Тобто це радше не осмислена твоя тема. Знаєш, як буває зараз часто. Вигадав собі якусь тему-концепцію та ідеш знімати. А інший підхід, такий як у тебе, переглядаючи свій архів, помічаєш, що часто акцентувався на якихось повторюваних моментах.

ТБ: Ні. Думаю, що процес зйомки для мене має більше значення, ніж результат. Процес, що дарує насолоду, швидше є самоціллю, аніж спробою видати "нагора" серію чи тему з гарних фото.

МП: Метою є сам шлях, а не те, куди прийдеш в кінці.

ТБ: Моменти, що повторюються, свідчать про певні речі, на які реагуєш. Якщо хочеш – саме за такими фото можна скласти уявлення про фотографа, як про людину. Що цікавить, чим переймається, навіть що є пріоритетами в житті. Мене один час переймало, чи не забагато їдкої сатири в моїх фото. Чи не є я надто злою людиною.

МП: Ні, мені так не здається. У того ж Парра, якого ми вже згадували, є набагато більш жорсткі світлини.

ТБ: Ну, ти ж пам’ятаєш обговорення про те, чи можна було знімати сповідь. Я тоді від певних людей наслухалася))))

МП: Ааа... ну так. Звісно. Чудові 200+ коментарів )

ТБ: Взагалі тема складна для стрітфотографа – що можна знімати і що ніби не прийнято.

МП: Я минулого року в Зарваниці також знімав сповідь просто неба. Мені здається, що не може бути якихось заборон чи табу на зйомку в публічному просторі, тим паче просто неба. Усі такі табу – це скоріше внутрішні заборони фотографа.


ТБ: Я для себе також прийшла до такого висновку. Якщо займаєтесь інтимними з вашої точки зору речами, то потурбуйтеся про те, щоб ніхто того не бачив.

МП: Згоден. У того ж Магнума в архіві багато світлин зі сповіді різних фотографів.

ТБ: Але ловила часом себе на думці, що певна частка вуайєризму в мене присутня))))

Стрий, Україна, 2018

МП: Ця релігійна тема в твоїх світлинах зі Львова додає мені ще один шар інформації, більше контексту про людей та місце зйомки, ніж звичайна середньостатистична світова вулична фотографія. У тебе дуже гарно поєднується іронія та сарказм, який шанують в вуличній фотографії та, дуже важлива для мене, документальна природність фотографії.


ТБ: Коли в мене нещодавно брала інтерв’ю Юлія Коддінгтон, я одразу її спитала, чи потрібні їй фото "вулиця-вулиця", чи підійдуть "вулиця-івент". Я порівнюю для себе це з театральною виставою. Щоб було цікаво, хочеш бачити дійство хороших акторів в хороших декораціях. Сучасний стріт – це часто добрі декорації без дії, або з нудною дією: ось цікава стіна і просто перехожі на її тлі. Мені цього мало. Має відбуватися щось цікаве, навіть надзвичайне, аби тримати увагу глядача. Принаймні те, що пересічний мешканець міста не бачить щодня. Або не помічає. Я навіть згодна з тим, що моя фотографія не зовсім стріт-фотографія.


Львів, Україна, 2014
Владиславово, Польща, 2013

МП: Оскільки ми вже згадали. Ти часто ставала фіналісткою різних міжнародних конкурсів та фестивалів вуличної фотографії. Тобі не видається, що останнім часом усі ці підбірки фіналістів досить одноманітні?