Жадання Саші Курмаза

В італійському видавництві 89books вийшло доповнене перевидання книги "Жадання" (Lust) українського мультидисциплінарного художника Саши Курмаза. Книга вийшла обмеженим накладом, розрахована на аудиторію 18+ та є колекцією з декількох сотень фотографій відвертого змісту. Вікторія Мироненко подивилась книгу більш уважно та пояснює, чому це видання можна вважати найсміливішим мистецький жестом.

В анотації до книги наголошується на тому, що всі зображення були знайдені у вільному доступі та є прикладами аматорського фото. Текстову частину для книги написав Олександр Бренер – знакова та провокативна персона неофіційного мистецтва, що також додає виданню неабиякої змістової ваги. Під титульною назвою до книги зазначається: «аматорська еротична фотографія на пострадянському просторі». Перша колізія виникне саме з поняттям «еротична». З перших сторінок стає зрозумілим, що нескінчена полеміка про кордони між еротикою і порнографією та визначення цих кордонів залишається відкритою та пропонує моралістам продовжувати ці виснажливі суперечки. Кордони дійсно розмиті, а визначення поняття «порнографічного» та маркування зображення як такого, що має вважатися неприйнятним, автор залишає радше на розсуд глядача, а точніше, на його міру сприйняття та суб’єктивні інтерпретації.



У французького філософа Жоржа Батая є відомий роман L'histoire de l'oeil («Історія ока») написаний в 1928 році – складний твір, якій до цього часу вважають не просто відверто порнографічним, а навіть «гидотним» (відгуки сучасних читачів все ще доводять, що читач/глядач в своїй більшості до цього часу не є підготовленим для сприйняття відвертої тілесності). Але «Історія ока» – це багатошаровий твір і багатозначність його змістів, побудована насамперед на метафорах, забезпечила йому значне місце в історії культури ХХ століття. Книга «Жадання» дуже нагадує випадок з L'histoire de l'oeil. По-перше, це точно не для непідготовленого глядача/глядачки, по-друге – точно не для глядача/глядачки з ярликовими переконаннями та страхом перед уявною загрозою «об’єктивації», «експлуатації» або непропрацьованими внутрішніми травмами. А головне – це не просто серія віднайдених в Інтернеті фотографій.



Порнографія існує (не зважаючи на заборони на законодавчому рівні), тому що на неї є і завжди буде попит, тому що вона потрібна тобі і мені як споживачам такого контенту. Не забуваємо також про те, що ця індустрія з’явилася одразу після винайдення фотографії як медіуму, тому майже за два століття існування створила таку кількість різновидів, пережила так звану «золоту добу», увійшла в цифрову еру, де демонструє максимум свого потужного впливу. Як споживачі ми знаємо, що існує безліч як сюжетних, тематичних, так і стилістичних варіантів цього жанру. Але все одно найцікавішим залишається те, як умовно кажучи, це відбувається у людей із сусідньої квартири. Домашнє (аматорське, вернакулярне) порно дійсно б’є рекорди по переглядах в мережі. Можливо, тому що аматорський контент – це синонім правди, чистої відвертості та для когось навіть домашнього затишку. Книга Саші Курмаза з одного боку дуже проста, має абсолютно лаконічну назву, та, на перший погляд, містить контент, який будь-який поціновувач бачив сотні разів. Але я б радше назвала це візуальним дослідженням з подальшою, дуже докладною та грамотною класифікацією. Курмаз, по суті, зробив роботу замість культурологів та мистецтвознавців, знайшовши цілу низку іконографічних правил домашнього порно: сотні фотографій, знайдених в мережі, починаючи з початку 2000-х років, ретельно систематизовані в своєрідні стандарти жанру. Книга побудована саме за принципом класифікації зображення через демонстрацію певних шаблонів домашньої еротичної презентації: жінки на спині, жінки в ванній, жінки в ліжку, усипаному пелюстками троянд, жінки на природі. Чоловіча відверта оголеність також присутня (хоч і не в такій кількості, як жіноча), оскільки жіночий погляд на чоловічу оголеність та насолоду від її спостерігання також неможливо заперечити, не зважаючи на стереотипну впевненість про те, що порно нібито тільки для чоловіків. Про що ці всі зображення оголених людей в оточенні пострадянських атрибутів у вигляді килимів та депресивних інтер’єрів?

Книга може видаватися знущанням над моделями або над глядачем. Майже те саме говорили про Батая, але він мав можливість відповісти в тексті роману на подібні звинувачення, тому що дійсно щиро писав про «напруження розбещеності», розпусту, яка торкається не тільки тіла, але й уяви, а описуючи чергову порнографічну сцену декларативно додавав: «тільки смерть може стати завершенням моєї безкінечної ерекції», крім того, так званих «порядних» людей, називав людьми з кастрованими очима. «Жадання» – абсолютно щире візуально-антропологічне дослідження про хтивість, сексуальний потяг та вуайєризм, про сучасне сприйняття оголеності, про чоловічий та жіночій погляд на тіло як об’єкт, а також про «самотність та відсутність сенсу».

Текст вступу: Олександр Бренер;

Дизайн: Саша Курмаз;

Видавець: 89books, 2020 рік;

Наклад: 89+11AP;

Обкладинка: м'яка;

Мова: російська;

Кількість сторінок: 296;

Фотографій: 555;

Розмір: 14,8x21 см.;

Вартість: 42


Замовити книгу можна на сайті видавництва.


Саша Курмаз (1986 р.н., Київ) - український мультидисциплінарний художник.


Сайт | Facebook | Instagram

384 перегляд

Пов'язані пости

Дивитися всі