Осколки війни Дмитра Купріяна

Фотопроект "Осколки війни" українського документального фотографа Дмитра Купріяна – це осколки військової зброї, що були знайдені фотографом на лінії фронту на сході України в 2014 - 2015 роках. Вони виглядають як частини астеройдів, із заглибленнями та вигинами, чиї гострі краї можуть легко вбити або покалічити будь-кого на своєму швидкому шляху від ствола до вибуху та розлітання.


Кожен уламок має свою історію, обставини, у котрих він був знайдений фотографом; походження, звідки він прилетів та як потрапив до Дмитра. У подальшому, після розлітання та ураження, починається вже інша історія пов’язана із місцями, ситуаціями, людьми що були поруч та бачили жах, що називають війною.


І тепер, збираючи ці уламки шматочок за шматочком та складаючи їх у вже нову історію, котра описує те, що відбулось під час війни: особисту участь у ній бійців, волонтерів, громадян – кожен став тим осколком котрий був вибитий зі свого місця у житті та закинутий на поле бою.


Осколок #1

Знайдений у с. Щастя, Луганської області;

Вага: 1,9 грам;


ВОГ-17 (автоматичний станковий гранатомет);

Кількість осколків: приблизно 100 штук;

Площа ураження: 70 метрів квадратних;

Калібр: 30 міліметрів;

Дальність стрільби: 1700 метрів;


"Селище Щастя у Луганській області стало прифронтовим. Ми журналістами приїхали знімати життя місцевих мешканців. Люди пристосувались до нових умов, місце жило, чи намагалось жити звичним життям, не звертаючи уваги на періодичні обстріли та вибухи снарядів на околицях. Деякі влучали у будинки серед села.

На другий день нашого там перебування, ми брали інтервью у селищного голови, він розповідав про зміни що настали. Йому подзвонили: поруч обстріл, поранено цивільного. Граната ВОГ-17 влетіла у відчинені двері магазина та взірвалась на підлозі. У живіт поранило хлопця. Його мати у емоціях кляла війну. Двері виходили у бік сепаратистів але їх бояться назвати винними чи ворогами, так само як бояться назвати українських військових захисниками. Так само як цю війну бояться назвати війною." - Дмитро Купріян


Осколок #2

Знайдений у с. Піски, Донецької області;

Вага: 71,6 грам;


Міна 120 мм.;

Кількість осколків: 3500 штук;

Площа ураження: 1290 метрів квадратних;

Калібр: 120 міліметри;

Дальність стрільби: 7,1 кілометри;


"Над нами засвистіло. Міна! На прийняття рішення меньше секунди. Рішення тільки одне - впасти. Потім відпозти. Розрив! По деревам та по дахам поруч зашелестіли осколки, цокнули у стіни, впали у сніг. Я переповз у яму під п’яткою гармати, де вже сидів боєць. Місця мало.

Засвестіло знову, вибух. Потім ще раз. Я знімав хлопця переді мною, поруч із ями піднявся ще один...

- Вишлеш фоткі?

- Льохко!

Цього разу нікого не вбило та не поранило. Міни тут звична зброя, а мінометні дуелі відбуваються щодня, через що у селі не лишилось жодної вцілілої хати, стіни будинків побиті осколками, вулицями вештається декілько поранених собак, практично всі місцеві мешканці виїхали, місто перетворилось на місто-примару.

Журналісти доїзджяють до селища Піски не часто, проте це самі сміливі, далі, у Донецький Аеропорт, потрапляли одиниці. Через півтора місяці, 28 лютого 2015 року, тут загинув від осколка міни фотограф Сергій Ніколаєв." - ДК


Осколок #3

Знайдений у с. Піски, Донецької області;

Вага: 46,3 грам;


Міна 82 мм.;

вага: 46,3 грам;

Кількість осколків: 400-600 штук;

Площа ураження: 715 метрів квадратних;

Калібр: 82 міліметри;

Дальність стрільби: 3,9 кілометри;


"Мінометна позиція ДУК ПС "Джазбенд" у селщі Піски Донецької області. Наряд заступає на позицію на 24 години. Я напросився до командира розрахунку El Gato (Кіт іспанською - ред.) піти з ними щоб знімати.

Спочатку готується позиція, перевіряють та чистять міни від снігу та бруду (що роблять новачкі, що прийшли переймати досвід - їм треба із чьогось починати), споряджають їх порохом та детонаторами. El Gato декілько разів дзвонив до командира та просив дістати міни, командир обіцяв, але військовим забороняють ділитись зброєю із ДУК ПС бо останні не легалізовані та фактично є непідконтрольним нікому "озброєним формуванням". Мін не вистачає, їх економлять, стріляють тільки напевно:

- У "зельонці" щось "тепле" рухається, - повідомляють рацією з позиції "НЕБО", що є очами над усіма Пісками - киньте туди фугас.

- "Мінус", мін мало, споглядайте - відповідають з "Джазбенда".

А через деякий час рація розривається знову:

- Техніка світить фарами за звалищем, киньте туди "зажигалку", будьласочка.

- "Кабанчік" пішов, приймайте - доповідали одразу після пострілу, у відповідь дякували та бажали спокійної ночі, щоб через деякий час знову розбудити та задати нову ціль. Уночі бійці по тривозі вскакували та, так буденно як на роботу, одні швидко хапали міни та бігли до міномета, де інші в цей час його налаштовували.

Декілько разів із того боку стріляли у відповідь але не влучали навідь близько... стріляли навмання.

Так пройшли день та ніч, на ранок прийшла нова зміна та так буденно передали один одному справи та ми поплентались через село до свого більш-меньш безпечного підвалу відсипатись." - ДК


Осколок #4

Знайдений у с. Дебальцеве, Донецької області;

Вага: 196,7 грам;


Артилерійський снаряд ймовірно 152 мм.;

Кількість осколків: 3460 штук;

Площа ураження: 950 метрів квадратних;

Калібр:152,4 міліметри;

Дальність стрільби: 17,4 кілометрів;


"В кінці січня 2015 року розгортались важкі бої навколо Дебальцево, так званий Дебальцевський котел, була загроза оточення та відчувалась близька розв'язка.

Саме у цей час почалась чергова вже четверта хвиля мобілізації у котру потрапив і я. Спочатку місяць навчання, а потім власне і служба.

На лекціях та особливо у перервах між ними офіцери читали новини та повідомлення, всі подумки були там, всі були збуджені та сподівались потрапити на такий непостійний та примарний фронт.

Служити мені випало далеко від фронта у глибокому тилу у частині зв'язку і звідти так і не прийшлось жодного разу поїхати у ротацію.

У одному з кабінетів військової частини на підлозі валялись ці осколки, закинуті та забуті рано чи пізно вони б опинились у смітнику. Вони виїхали з Дебальцево разом із виходом армії під час масованих обстрілів, їх вивезли офіцери цієї частини на сувеніри. Машини, що повернулись, були понівечені та побиті, осколки прошивали алюмінієві кунги навильот, деякі машини згоріли або лишилось під Дебальцево. Якщо б я не потрапив до армії то точно би був у Дебальцево та фотографував там. Так чи інакше ці осколки потрапили до мене." - ДК


Осколок #5

Знайдений у с. Станиця Луганська, Луганської області;

Вага: 135,3 грам;


Осколок від корпуса реактивного снаряда “Град” (БМ-21);

Вага: 135,3 грам;

Кількість осколків: 3920 штук;

Площа ураження: 1000 метрів квадратних;

Калібр: 122 міліметри;

Дальність стрільби: 20,1 кілометри;


"Напередодні був обстріл. З "граду" обстріляли блокпост, багато загиблих та поранених, понівечена техніка, збирали те що вцеліло та передіслоковували на нове місце. Знімати на блокпосту не дали, тому ми записались біля розбомбленого придорожного автосервіса. Походили та роздивились, що трапляється коли влучає реактивний снаряд прямісенько у будівлю: дах зриває, перекриття проламуються або провалюються цілком усередину, двері вилітають або їх роздуває як бляшанку, шибки з вікон вилітають назовні, тонкі стіни навильот пробиває шрапнель, а всі хто знаходить усередині ймовірно гинуть.

Цей осколок я знайшов під ногами на дорозі.

Але зараз машини не пропускають, проїзд закритий, ми не можем повернутись назад. Після декількох днів близько до фронту нам вже час повертались проте тут ми були вимушені затриматись. Невдовзі блокпост розчистили та рух відновили, ми поїхали далі.

Через пів року обстріл з граду я відчув та побачив зовсім зблизька, з сусідньої позиції, коли "свої" схибили та накрили "градом" хату у підвалі котрої я жив із бійцями ДУК ПС у селищі Піски Донецької області." - ДК


Осколок #6

Знайдений у с. Дебальцеве, Донецької області;

Вага: 134 грам;


Артилерійський снаряд (імовірно осколково-фугасний) 122 міліметрів;

Кількість осколків: 2350 штук;

Площа ураження: 800 метрів квадратних;

Калібр: 122 міліметри;

Максимальна дальність стрільби з гармати Д-30: 15,2 кілометри;


"Транспорт, або будь що рухоме на колесах, зараз їздить з Пісків за межі лінії фронту рідко. Останній був той, що мене привіз та наступного дня поїхав, ще тиждень тому. Це був броньований позашляховик командира Чорного, котрий власне і був за кермом. Пару раз нас занесло, машина важка.

Мені був вже час їхати "на материк" до дому. Декілько разів дзвонила мати:

- Ти де? - контрольне запитання...

- В АТО? - не більш контрольна відповідь, щоб не виказати місцеположення.

- Знімаєш?

- Знімаю... - не дуже інформаційно, проте саме те що я роблю.

День виїзда. Запакували наплічники у яскраво жовту "копійку" із величезним прапором прикріпленим до стойки. Надиво для цієї місцевості у машині були цілі всі вікна. Їхати буде комфортно.

На виїзд троє, включно зі мною... Пішли прощатись із бійцями, але не встигли відійти від машини як двічі вибухнуло зовсім поруч. Цегляний паркан в десяти метрах від нас вилетів і картинно по цеглині розлетівся. Ми впали в сніг та заповзли під машину. Другий залп, два розриви... Скочили на ноги та побігли у підвал, щойно влетілі по сходам вниз, за нами вибуховою хвилею внесло ще одного бійця та вдарило об стелю.

Всі живі. Кухні вже не існує. Обстріл закінчився раптово, так як і почався.

Швидко сіли у "копійку" та погнали на виїзд...

Не знаю чому тоді нікого не зачепило, адже влучило зовсім поруч. Випадковість..." - ДК


Осколок #7

Знайдений у с. Дебальцеве, Донецької області;

Вага: 23,9 грам;


Артилерійський снаряд (імовірно осколково-фугасний) 122 міліметрів;

Кількість осколків: 2350 штук;

Площа ураження: 800 метрів квадратних;

Калібр: 122 міліметри;

Максимальна дальність стрільби з гармати Д-30: 15,2 кілометри;


"Вже три дні як ми виїхали з Києва із машиною повною волонтерської допомоги для бійців на фронті, а крім того маємо зустріти вантаж на місці та його теж везти на передову.

План був приблизний і до кінця не визначений, доставити теплі речі друзям у селище Піски, потім через Краматорськ та Славянськ, далі до знайомих у Волноваху та до віртуально знайомих волонтерів у Мариупіль. У Мариуполі я був вже у третє і всяк раз доволі безрезультатно - намагаючись зняти бойові дії та потрапити на фронт як журналіст не виходило бо я був чи то запізно чи то мені не давали знімати...

У Мариуполі на передодні нашого приїзду під обстріл потрапили бійці з батальону "ДОНБАС", були загиблі. Цей обстріл відбувся під час чергового перемир'я, але всі про нього промовчали... Причину нам пояснили одразу: цей обстріл був відповіддю на влучний обстріл українських артилеристів - прямі влучання у тренувальний табір чи то базу де загинули приблизно 200 терористів, але обидві сторони стріляли з артилерії під час перемир'я. Новини повідомили про це лише через тиждень та й те під цим підписався інший підрозділ.

В іншому фронтовому місті військові мінометники стояли у дворі школи та обстрілювали із 15:00 до 16:00 по черзі квадрати на протилежному боці фронту. Вогонь у відповідь по ним не відкривали, їх обстрілів не боялись бо знали куди вони стрілятимуть і як би їх обстріляли у відповідь то вони б змінили свою позицію, час обстрілів та порядок обстрілів... Обидві сторони це влаштовувало.

Не все що відбувається на фронті потрапляє у новини та стає відомим загалу, багато міжлюдських відносин лишаються невідомими, а такі "відносини" як вище, через фронт, тим більш..." - ДК


Осколок #8

Знайдені на базі ДУК ПС, Донецька область;


Куля 5,45 мм.;

Калібр: 5,45 міліметри;

Діаметр: 5,60 міліметри;

Довжина: 25,5 міліметри;

Вага: 3,5 грамми;

Початкова швидкість: 915 метрів на секунду;

Прицільна дальність пострілу з АК-74: 600 метрів;


Куля 9 мм.;

Калібр: 9 міліметрів;

Діаметр: 9,27 міліметрів;

Довжина: 11,1 міліметри;

Вага: 6,2 грамм;

Початкова швидкість: 315 або 420 метрів на секунду;

Прицільна дальність пострілу з ПМ: 50 метрів;


"Війна була у розпалі, щойно відбувся Ілловайський котел, всі зосередились на допомозі та волонтерстві.

Утворилось багато добровольчих батальонів, військових утворень, що вже були озброєні та вийшли на сектори на фронті.

Я, як водій, повіз кінематографіста Леоніда Кантора знімати кіно про один з батальонів, ДУК ПС (Добровольчий Український Корпус Правий Сектор) котрий у подальшому виявився найбільш організованим та бойовим з тих, що я бачив. Правий Сектор на тому боці фронта став страшилкою, котрою лякають як прокляттям, ніби це нелюди, що безжально знищують ворогів.

На фронт я не поїхав та лишився на базі. Тиждень проходив навчання поводження із зброєю, бойову підготовку, штурмову підготовку та диверсійну, орієнтування на місцевості - загалом те чому мають вчити бійців у армії. На стрілецькому полігоні зібрав ці кулі та гільзи з котрих потім зробив картини.

Там познайомився із бійцями, що у подальшому стали відомими після боїв у селищі Піски, тут вони відпочивали та чекали на ротацію. Прибувало молоде поповнення, більшість з котрого відсіювалось тут, решта, як підвищення та визнання отриманого досвіду відправлялось на блокпост, потім у селище Піски, та як вища привілея у Донецький аеропорт. Тих хто воював у аеропорті самі терористи нарекли "кіборгами" і це звання лишиться за ними у історії.

Ким я тоді був? Бійцем. Водієм. Журналістом. Волонтером." - ДК


Осколок #9

Знайдені у с. Дебальцеве, Донецької області;

Вага (ізгори до низу, ліворуч та праворуч): 91,6; 14,1; 16,1; 31,2; 34,3; 67,4; 16,8 грам;


Артилерійський снаряд (імовірно осколково-фугасний): 122 мм.;

Кількість осколків: 2350 штук;

Площа ураження: 800 метрів квадратних;

Калібр: 122 міліметри;

Максимальна дальність стрільби з гармати Д-30: 15,2 кілометри;


"Ця війна зібрала під своє крило різнобарвних та цікавих людей, котрі покинули свої справи та за внутрішнім покликом подались, у першу чергу до добровольчих батальонів, щоб захищати країну. Чому саме вони? Бо насамперед у своїй більшості українці зрозуміли що їх хата не скраю і все це їх стосується.


1


Мій друг Іван Гаврилко, що має двох дійтей і хочаб через це міг відмовитись і не йти за мобілізацією у армію коли його призвали наприкінці серпня 2014 року, отримав на передовій поганяло Геолог через те що у цивільному житті працював геодезистом. Ми познайомились улітку 2007 року, коли переходили Чорне море на чайці СПАС до Грузії та у зворотньому боці. Ми були молоді та завзяті, козаки, Іван ще й ззовні був сожим на козака: високий та моцний, із чубом та гучним сміхом, він одразу всім подобався та полюблявся.

Я приїхав до нього на фронт у селище Карлівку біля славнозвісного села Піски під Донецьком на передодні Нового 2015 Року. На той час там було спокійно, село знаходилось на віддаленні від фронту, хіба що так звані аватари турбували час від часу. Позиція на котрій вони знаходились потроху облаштовувалась, копались та утеплювались бліндажі; блокпост працював та пропускав транспорт та людей у обох напрямках. Іван ходив на чергування на блокпост.


2


Наш маршрут на декілько наступних днів у зоні АТО проліг через Станицю Луганську, Новоайдар, Щастя та Триізбінку. Мене у машині із двома журналістами віз луганський правозахисник та активіст Константин Реуцький. Ми їхали знімати репортаж про життя цивільних на фоні війни, котра вже півроку йшла в Україні. Тепер Константин Реуцький був репортером та оператором - він знімав та робив стендапи, коментував та брав інтервью у посадовців та військових, вчителів та цивільних. А ще раніше він шукав шляхи до порозуміння у своєму рідному місті Луганську із сепаратистами що засіли у будівлі СБУ, але невдовзі був вимушений виїхати з міста через загрози на свою адресу. Він і досі вірить що повернеться до свого рідного міста, повернеться його сім'я, хоча вже нове життя він почав у Києві.


3


Активіст та кінематографіст Леонід Кантор, після фільму "Війна за власний рахунок", почав знімати другий фільм "Добровольці божої чоти" задля чого рушив у Донецький Аеропорт у котрому на прикінці вересня 2014 року точились запеклі бої, всі новини були звідти. Але мету боротьби за цей віддалений форпост було незрозумілим ні для кого, таке собі місце де мірялись силами армії двох країн. Леонід тимчасово полишив свою сім'ю та хутір "Обирок" щоб документувати та знімати про бійців ДУК ПС, що обороняли аеропорт та прилегле селище Піски, щоб показати усьому світу, котрий на той час бачив лише нескінченний потік російської агітації та пропаганди, що українці ладні боротись із такою потужною та сильною військовою системою якою би страшною вона не здавалась.


4


Трьохізбенка - фронтове селище. Його часто обстрілюють через річку із боку сепаратистів, адже ЗСУ та Айдар стоять на околицях селища. Світло часто зникає, місцеві мешканці живуть у підвалах, газ перекритий... Ми зняли репортаж та виїхали у зворотній бік, зустрівши по дорозі декілько військових бронемашин, що рухались нам на зустріч, рушили далі та через декілько поворотів здавалось, що заблукали та встали спитати дорогу у військових, що стояли просто серед дороги у полі на уазіку та щось вирішували. Це виявились міліціянти з Новоайдарського РВВС Луганської області, що за своєї ініціативи патрулювали територію. Після короткої розмови нас запросили у гості, та переночувати... Їх начальник та головний групи - Леонід Пантикін, котрий ще пів року тому служив заступником начальника відділку міліції в Луганську та після захоплення міста сепаратистами вивиз блізько 500 дітей з окупованих територій, зараз обіймав пост начальника Новоайдарського РВВС.


5


Вкотре я у Мариуполі. Збираючись щось зняти на фронті, що підступав до міста, та підготовку до оборони міста, я був готовий що лишусь тут надовго і, можливо, опинюсь на протилежному боці конфлікту після його захоплення. Під час вуличних боїв обстріляли будівлі міліції та міської адміністрації, котрі і досі ще стояли пошкодженими. Поруч червоний хрест роздавав допомогу біженцям, на околицях стояли блокпости та житлові будинки, котрі через декілько місяців з “Градів” обстріляють сепаратисти. Я знімав те що відбувалось у місті, наслідки та реакції місцевих мешканців, та одного дня я познайомився із іноземцем, німцем, котрий приїхав на своїй автівці з Німечинни щоб, як він сказав, зупинити війну. У чьомусь він був навіжений та шалений, у чомусь йому просто щастило - він спілкувався із жінкою Віталія Клічка та розповів як необхідно зупитяти війну, він малював дивні формули “√RATIO = LOVE” , надалі збирався їхати до президента та до ватажків сепаратистів, щоб спробувати вмовити їх зупинитись.

Страшно було лишити його наодинці у цьому місті, він був наївним ніби дитина та захотів поїхати у шпиталь, щоб віддати там пораненим біцям продукти, що йому на довгому шляху сюди дали небайдужі люди, тож ми рушили до шпиталю, куди власне хотів потрапити і я. У шпиталі лежало декілько легко поранених біців, всіх важкопоранених напередодні відвезли у Дніпропетровськ, и їх німець пригощав всякими ласощами та чомусь роздавав дитячі розмальовки. Це дивна людина у котрій із одного боку поєднувалась ненависть до війни та любов до людей, якісь ідеї глобальної змови та зло у окремо взятих людях, зокрема у президенті Росії. Він розумів цю війну як боротьбу зла із добром, до того ж у кожній окремо взятій людині. Ми сфоотографувались на пам’ять у фотобудці та росстались - він поїхав далі, а я вирішив повертатись у Київ." - ДК


Осколок #10

Знайдений у селищі Щастя, Луганської області;

Вага: 4,2 грами;


Оболонка кулі БЗ-А 23 мм.;

Калібр: 23 міліметри;

Вага кулі: 175 грам;

Дальність пострілу з ЗУ-23: 2000 метрів;


"Із початком конфлікту на сході України стало зрозуміло що армії як інстинуції в країні не існує і те, що є наявне - не діє. Громадяни почали об'єднуватись у добровольчі батальони та озброюватись, у них була мета та особиста мотивація - захистити цілісність країни. Саме добровольчі батальони першими вийшли на фронт та почали боротьбу.

У якості журналіста та волонтера я був у багатьох батальонах, що воюють на Донбасі, бачив людей, що до них входили, знімав їх спілкувався із ними.

Та у січні 2015 року я самий потрапив у лави Збройних Сил України як мобілізований.

Мене призначили у звязківці, хоча я проходив курси для прессофіцерів і ще пів року намагався перевестись у бойову частину на фронт та служити там прессофіцером... але це була нова інституція котра виявилась бутафорською і недіючою. Армія не терпіла змін і співробітництву із прессою була не рада і на місцях були люди котрі за власної ініціативи та за сприяння командирів допомагали журналістам.

А вже через рік під кінець моєї служби, коли армія вже практично оформилась та сформувалась війна на Донбасі перетворилась на заморожений конфлікт по типу Придністров'я у Молдавії та Осетії у Грузії із витікаючими звідци наслідками, котрі невідомо чим стануть у майбутньому." - ДК


Осколок #11

Знайдений у селищі Слов’янськ, Донецької області;

Вага (ізгори до низу, ліворуч та праворуч): 11,9; 6,4; 9,5; 6,8; 7,0 грам;


Артилерійський снаряд (імовірно осколково-фугасний):122 мм.;

Кількість осколків: 2350 штук;

Площа ураження: 800 метрів квадратних;

Калібр: 122 міліметри;

Максимальна дальність стрільби з гармати Д-30: 15,2 кілометри;


"І ось через два роки я знову повернувся у так зване АТО знімати новий проект про війну та про нашу втягнутість у неї. Разом із моїм другом Максимом Дондюком ми проїхали із Слов'янська до Станиці Луганської вздовж фронту, потім назад до Слов'янська із котрого поїхали до Мариуполя та назад, знову таки через Слов'янськ, до дому. Він знімав свій проект про цю війну та про шрами, що вона лишає у оточуючому середовищі, а я знімав свій під назвою "Коли закінчиться війна" про те, що десь на шляху ми забули кінцеву мету того, що мали би досягти: цілосності країни, відновлення кордонів, а у суспільстві - одностайності по відношенню до агресії. Війна продовжується вже третій рік і не зрозуміло коли вона закінчиться, так само як не є зрозуміло коли і з чого вона почалась, а суспільство втягнулось та зациклилось у процесс воювання та сприймає війну на переферії уваги як норму. І саме це зациклення та примарність строків досягення мети і є перша сходинка вниз до поразки.

Це вперше коли я потрапив у місця у Слов'янську де точились бої - Лікарня, перехрестя перед нею та Хімпром. Із того часу все лишилось практично недоторканим, дещо почало руйнуватись, дещо понівечено вже новими шрамами копачів металолому, один житловий будинок із багатьох було відновлено, відбудовано міст, що підірвали сепаратисти, та дорогу до нього. Та попри це у повітрі лишилась примара та відчуття війни. Макс показав мені місця де він був коли тут було гаряче, розповідав що він робив та що знімав тоді та до чого прийшов зараз. Ми ходили та шукали шрами що лишили на будинках, землі та деревах артобстріли, залазили у розбомблені будинки. На даху центрального корпуса лікарні через діри у кровлі котрого видно небо у одній з балок стирчали ці осколки - за стільки часу вони проіржавіли та були вже ледь впізнаними.

Ця лікарня, котра раніше була повна людей, де вони проходили лікування та процедури, тепер була порожньою та безлюдною, ми вільно ходили по зруйнованим корпусам та по саду із побитими осколками деревами, за котрим ще лишився окоп - все це ніби пам'ятка на майбутнє, меморіал та у якомусь сенсі повчання. Навряд чи цю лікарню колись будуть ремонтувати тому вона так і лишиться руйнуватись далі.

У мене було дивне відчуття чогось невластивого та неприродного - мовчання. Люди не говорять про важливе, про своє майбутнє бо ніби це може не відбутись, про те що їх турбує, про свою громадянську позицію, банально не говорять свою думку щодо війни. Тому що бояться.

Кругом стоїть тиша, тиша типу Чорнобильської де немає людей, але тут люди є, але такі що бояться зробити хоч звук." - ДК


Дмитро Купріян (1982 р.н., Київ) - український фоторепортер та документальний фотограф. В 2005 році закінчив Київський Політехнічний Іститут за спеціальністю інженер. Працював фотокореспондентом в інформагентствах, потім почав працювати над власними проектами документальними проектами. "Катовані" про насильство в українській міліції та їх наслідки. Проекти "Осколки війни", "Банальність агресії" та "КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА" про війну в Україні. У 2015 році він був призваний із запасу на військову службу під час котрої також знімав. Наразі працює над власним довготривалим проектом про гору Говерлу, крім того зробив фотопроект ДІМ про середовище існування людини. Фотографії Дмитра були надруковані в фотокнигах "Майдан" (2015), самвидав “Fragments of War” (2017) та ".RAW історія змін українців та армії" (2017). Учасник багатьох виставок в Україні та закордоном.


Сайт | Facebook

227 перегляд

Пов'язані пости

Дивитися всі

Untitled / Українська фотографія © 2020 - 2021

  • Facebook
  • Instagram
  • Telegram