Донбас Олександра Чекменьова

Фотосерія "Донбас" та одноіменна фотокнига українського документального фотографа Олександра Чекменьова – це візуальне дослідження рідного для фотографа регіону, періоду 1994 - 2011 років, яке здебільшого зосереджується на шахтарях – стовпах економіки регіону.



Донбас, вуглевидобувний регіон в Україні, є однією з найбільших промислово-міських агломерацій у Східній Європі, де вугілля видобувають з 18 століття. Після падіння Радянського Союзу понад половину шахт було закрито. Проте вугілля й надалі залишається основним джерелом доходу для існування жителів цього регіону. Навіть коли залишаються найменші яруси з видобутим вугіллям, шахтарі продовжують його видобувати. Для цього вони копають незаконні «нори» і працюють там, ігноруючи всі правила техніки безпеки. У них немає жодної іншої доступної роботи, інших навичок, інших засобів, щоб заробити гроші на шматок хліба. Потрапивши у “замкнене коло роботи, життя та смерті” від небезпеки та труднощів видобутку, герої фотосерії нічого не роблять упівсили. Коли вони працюють, вони працюють до тих пір, поки можуть, п’ють, допоки не впадуть, а коли люблять – люблять, поки не помруть. Фотосерія "Донбас" Олександра Чекменева не лише про вугілля, вона про дуже особливе ставлення до життя.




Гірнича справа стала примітивною роботою в Україні. Скрізь, де вугілля наближалося до поверхні, селяни просто викопували яму в землі або використовували покинуті шахти. Як і сто років тому, молоток та кайло стали основними інструментами шахтаря, забиваючись в землю всюди, де можна знайти вугілля. Мережа імпровізованих підземних шахт огортає Донбас, як павутина, що проходить під залізницями, житловими будинками, кладовищами, магазинами та адміністративними будівлями. Вони змінили ландшафт і змінили життя.



Незаконна гірнича промисловість спричинила стихійний бум підприємств у місцевих селах. Відро картоплі коштує три відра вугілля; пляшка домашнього лікеру – мішок. Аматорський видобуток вугілля на Донбасі стає все більш професійним. Шахти приватизуються та видаються ліцензії на розвідку нових родовищ, тоді як кількість незаконно видобутого вугілля досягає промислового рівня. Диверсифікована інфраструктура бурхливо розвивається, включаючи підрядників транспорту роздрібної торгівлі та охорони, які охороняють шахти та кар’єри. Я був свідком багатьох, хто вирішив залишити шахтарські поселення в пошуках кращого життя, обіцяючи собі ніколи не повертатися до цієї важкої та небезпечної праці під землею. Деякі залишились вірними собі, але більшість повернулася. Кажуть, шахта – це як магніт, який притягує до неї шахтарів і не відпускає. Зрештою, для шахтарів вугілля – це не просто мінерал: це чорне золото, яке лежить закопаним під їхніми ногами.