Виставковий проєкт "Архів фотографа Олександра Ранчукова", що представлений з 26 листопада 2020 року по 17 січня 2021 року в Малій галереї Мистецького Арсеналу (Київ, Україна) є результатом дослідження та роботи з приватним архівом українського фотографа Олександра Ранчукова, наданим донькою фотографа — Клавдією Демідовою-Ранчуковою. Куратор виставки — Максим Горбацький. Консультантом проєкту виступив Олександр Ляпін.
Інсталяційний вигляд виставки "Архів фотографа Олександра Ранчукова" в Мала Галерея Мистецького Арсеналу (Київ, Україна). 26 листопада 2020 – 17 січня 2021. Фотографії Михайла Палінчака
Відео екскурсія виставкою «Архів фотографа Олександра Ранчукова» куратора проєкту Максима Горбацького.
Приватний архів Олександра Ранчукова охоплює понад 40 років його фотографічної практики. На його світлинах — архітектура, пейзажі, вуличні сцени повсякденного життя, всі зроблені на чорно-білу плівку 120-го або 135-го формату. З першого контакту з архівом зрозумілими стають послідовність у методі роботи та педантичність у структурі архіву — кожен конверт дбайливо підписаний у форматі «дата, місце, що зображено». Тисячі конвертів із негативами, зошити з контрольками, «аналогові» макети книг із вклеєними вручну фотографіями та версткою олівцем. Але, безперечно, не це є головною цінністю доробку, що залишив по собі Олександр Ранчуков. Завдяки властивим йому надзвичайній послідовності та цілісності, він як ніхто зміг зобразити трансформації України, зокрема Києва, з 1970-х до 2010-х років.
Сторінки зошиту з контрольними відбитками плівок Олександра Ранчукова. З приватного архіву Клавдії Демідової-Ранчукової.
У більшості робіт Ранчукова прослідковується майже науковий, педантичний стиль архітектурної фотографії — основного виду його професійної діяльності. Він працює з тканиною міста, з вулицею як відображенням історії місця, його підсвідомістю та соціокультурними процесами, що там тривали. Погляд Ранчукова — не відсторонений, але також це й не погляд упритул, що мав би на меті розповісти історію окремої людини. Він не втручається у приватний простір, відсутній конфлікт і навіть прямий контакт із суб’єктом. Композиція — ніколи не випадкова, завжди ретельно вибудована й врівноважена, його фотографії дуже комфортні для споглядання. Водночас професійно та майстерно працюючи як фотограф архітектури, він також був чутливим та уважним спостерігачем соціального, людського.
Негативи плівок Олександра Ранчукова, що представлені на виставці Архів фотографа Олександра Ранчукова" в Мала Галерея Мистецького Арсеналу (Київ, Україна). 26 листопада 2020 – 17 січня 2021.
Фотографії, в галлереї, — не є авторськими відбитками, це відскановані негативи з архіву, підготовлені до друку з мінімальним втручанням. Збережена рамка кадру і технічні дефекти, відсутня обробка та кадрування. Фотографії експонуються у спосіб, що зберігає їх ознаки, як оригінального матеріалу та одночасно наділяє їх рисами виставкового, художнього твору. Дві частини виставкового простору репрезентують фотографії створені на середню та вузьку плівку, що відповідно означають також дві лінії у практиці фотографа. Їхнє перебування у мистецькому контексті, на стінах галереї, породжує певну опозицію.
1. вул. Велика Житомирська, Київ, 1984; 2. Бесарабський ринок, Київ, 1984; 3. Бесарабська площа, Київ, 1984; 4. вул. Хрещатик, Київ, 1981; 5. вул. Пушкінська, Київ, 1988 © Олександр Ранчуков
Документальний фотограф Ранчуков, з його власних слів, не вважав себе художником, а свої фотографії — мистецтвом. Він наголошував, що документальна фотографія не може вважатися мистецькою, тому що вона не є зрежисованою, штучно створеною, а є лише фіксацією реальності. Проте дослідження його архіву, а відповідно й методу, неухильно оприявнює множинність поглядів на його практику як документаліста та/або художника. Подібна дуальність сприйняття фотографії супроводжує її, відколи цей медіум потрапив до музеїв і галерей. Показана у виставковому проєкті невелика частина архіву є свідомо суб’єктивним представленням практики Олександра Ранчукова, інтерпретацією доробку без участі автора.
Фотографії в іншому залі виставки створені на початку 80-х. Більшість із них увійшли до серії «Спосіб життя радянський», були показані на багатьох виставках та опубліковані у друкованих виданнях. Олександр Ранчуков не вірив, що ці фотографії стануть популярними за його життя. Він свідомо, день у день, робив їх не з метою скорої публікації, але з переконанням, що через десятиліття вони зможуть розповісти наступним поколінням успішної та незалежної України, як тут усе було раніше.
На цих фотографіях — буденність, сірість, порожнеча. Ранчуков зображає те, що його безпосередньо оточує, розповідаючи насамперед про свій час і своє місто. Зафіксований момент — зовсім непримітний, а люди — невідомі, але типові, звичайні, майже знайомі. Неспішно й тихо з’являється відчуття епохи. Водночас буденність сцен, схожість і нормованість акторів і ситуацій, як-от участь у регулярній демонстрації чи посадка в трамвай, починає увижатися сюрреалістичною, чим більше ми дивимося на ці світлини, одна за одною.
Олександр Ранчуков (1943 - 2019, Київ) — український фотограф. Навчався у Київському політехнічному інституті та Інституті журналістської майстерності в Києві. Працював фотографом в Науково-дослідницькому інституті теорії та історії архітектури і містобудування (1978 - 1996). Співпрацював з численними архітектурними журналами. У 1987 разом з Олександром Ляпіним, Олександром Козулько та Валерієм Решетняком заснував фотографічне об’єднання «Погляд», що здійснило великий вплив на формування нової документальної фотографії в Україні. Виставки Ранчукова проходили в Україні, Франції, Німеччині, Литві, США. Його фотографії знаходяться у виданнях: «Олександр Ранчуков. Такі Часи», «Понад дахами. Київ: місто і час», «Наближення до фотографії», «Архітектурний образ Києва», «Київ. Місто, в якому жив М. Булгаков», «Київ, 70-ті - 80-ті», «Олександр Ранчуков. Інше» та інші.
Comments