Неочевидна краса Адріани Довгої

Публікуємо портфоліо української вуличної фотографині Адріани Довгої зі Львова, Україна, та розмову фотографині Яни Сідаш з Адріаною, яка відбулась в липні 2021 року спеціально для Untitled.


Львів, Україна, 2020

Яна Сідаш: Привіт, Адріано. Знаю що фотографією ти займаєшся вже давно і для тебе вона давно стала «способом життя». Розкажи, як ти почала знімати вулицю?


Адріана Довга: В якийсь момент зрозуміла, що мені нецікава очевидна краса і я не хочу фотографувати всілякі «гарності» – пейзажі, пташечки чи квіти, і не робити портрети, котрі прикрашають, але не відображають характер. Як раз тоді відкрила світ видатних фотографів XX сторіччя, побачила, як круто ж фотографували вони, якою цікавою є буденність, скільки неординарного можна помітити в простих речах, і тоді стала сама часто виходити на вулиці Львова і шукати щось, що приверне увагу у повсякденності. Власне оте «щось» є проявом несподіванки, бо ти ніколи не знаєш наперед, що відкриється для тебе і що ти будеш здатна побачити та встигнути піймати.


Львів, Україна, 2019

ЯС: Я так розумію, те «щось», про яке ти говориш, це зрештою – хороша фотографія? Як думаєш, від чого залежить це щось, яке з одними трапляється часто, а з іншими майже ніколи? Везіння? Швидка реакція? Відкритість до моменту?

АД: Маю тверде переконання, що везіння приходить тільки на підготований ґрунт – «швидка реакція і відкритість до моменту» це своєрідна антенка, але вона налаштовується вивченням культурної спадщини загалом, доброю обізнаністю з візуальними мистецтвами та сумлінним вивченням техніки.

ЯС: А що загалом для тебе хороша фотографія?

АД: Та, що викликає питання, здивування, будить емоції, дає поле для фантазії. Добра фотографія – це ще і магія, це щось, що часом важко вербалізувати, це як «хімія» між закоханими – раптом виникає і неможливо пояснити «чому».


Одеса, Україна, 2020

ЯС: Чи є у тебе улюблені прийоми зйомки на вулиці? Своя тема? На що звертаєш свою увагу перед тим як натиснути на спуск?

АД: Давно відомо, що не можливо сформулювати точну дефініцію для вуличної фотографії, але однією з обов’язкових ознак чи навіть вимог до стріту, є непостановочність - тому стараюсь все ж таки непомітно фотографувати – удаю, що я там десь дивлюсь, щоб суб’єкт зйомки думав, що він мене не цікавить, хоча думаю, це не є якимось дуже оригінальним прийомом, і так, мабуть, дуже багато фотографів на вулиці поступає так само. Теми міняються, бо раптом відкриваються очі й бачиш щось нове там, де раніше проходила не помічаючи. Не хочу звужуватись до однієї теми, світ фотографії широкий і я прагну бути відкритою і готовою бачити нове. Дуже б хотіла вийти на рівень, коли не треба замислюватись, а щоб все спрацьовувало на рівні рефлексів, скажімо так, коли я за кермом машини та не думаю, як перемкнути передачу.


Львів, Україна, 2019

ЯС: Поговоримо трішки про вищий рівень. Хто з класиків фотографії справив на тебе найбільший вплив? Кого з сучасних авторів ти б відмітила? В Україні та світі?

АД: Надивленість класиків склалась у певний особистий колаж, чи матрицю, що утворилась накладанням ніби напівпрозорих шарів: Анрі Картьє-Брессон (Henri Cartier-Bresson) – ловити момент, Олескандр Родченко – незвичний ракурс, Сол Лейтер (Saul Leiter) - колір, Рей Метцкер (Ray Metzker) – гра світла і тіні, Вільям Егглстон (William Eggleston) - вміння бачити й розкривати дуже побутові й прості речі. Але насправді візуальний досвід формується не лише під впливом добрих фотографів, але й інших візуальних мистецтв - це живопис та кіно, обов’язково хочу згадати мого улюбленого художника Пауля Клеє (Paul Klee) та режисера Вонга Карвая (Wong Kar-wai). З сучасних фотографів я б відмітила Трента Парка (Trent Parke), з українських - я б не згадувала, бо знаю велику кількість, а ще багато з ким дружу, тому мені важко бути об’єктивною.


Одеса, Україна, 2020

ЯС: Чи працюєш над довготривалими темами або проєктами зараз?


АД: Якось занадто довго працюю, хочу закінчити проєкт про фантастичного старого пана, котрий працює в одній і тій самій майстерні по ремонту меблів з 1969 року, а там ніби законсервований простір і час.

ЯС: Цікава тема, хотілось би побачити, як ти її відчуваєш через фотографію. А щодо протяжності, занадто довго працюєш, бо процес затяжний чи довго, бо не підходить результат?

АД: Це суміш причин – мій перфекціонізм і моя лінь, а це не дуже добре поєднання.

ЯС: Чи важливий тобі зворотний зв'язок з глядачем?

АД: Так – бо хочеться мати емоційний відгук і бути побаченою.


Львів, Україна, 2021

ЯС: На твою думку, які завдання вирішує вулична фотографія? Чи вирішує взагалі?

АД: По-перше, вулична фотографія дуже добре демонструє, що буденність може бути цікава. По-друге, розширює діапазон сприйняття для глядача, і діапазон використання способів і інструментів - для фотографів, бо, наприклад можна використати нерізкість і розмитість чи нестандартно скористатись спалахом.


Львів, Україна, 2021

ЯС: Чи є різниця між стрітом в Україні та світі?

АД: Україна сприймається у світі, як тло на котрому можна робити фото - торгівля на тротуарах, всепроникна позолота – куполи та левики, хрести та кітчеві статуетки Матері Божої, штучні квіти, лебеді зі старих шин – цього так багато у спальних районах та провінційних містечках.


Якщо ти живеш у Львові та потрапляєш у Париж і Відень, то не помічаєш якоїсь шаленої різниці, але коли подорожуєш маленькими європейськими містечками чи селами, то ось тоді відчуваєш прірву, що розділяє їх та нашу провінцію. Тому так багато європейських фотографів з таким задоволенням приїжджає до України.


Самбір, Україна, 2018

ЯС: Якби тобі довелось обирати, в якій країні чи в якому місті ти б залишилась жити та фотографувати? Чому?

АД: Наразі не уявляю іншого міста для життя, окрім Львова, дуже люблю подорожувати й дуже хочу побачити більше світу, але я ще не зустріла міста, де б змогла постійно жити. Мені з самого дитинства сниться якесь старовинне місто, в котрому я пам'ятаю локації та з кожним сном розширювалась його топографія, і маю дитячу мрію колись фізично його побачити.


ЯС: Якби не фотографія, як думаєш, чим би ти займалась для свого внутрішнього спокою та збагачення? Можливо, іншим медіа, іншим видом мистецтва?

АД: Колись давно я малювала, і маю ще намір повернутись знову у цей світ.


Львів, Україна, 2019

ЯС: Як ти бачиш розвиток вуличної фотографії в Україні?

АД: Ми живемо у період глобалізації, тому будуть ті, хто буде йти за світовими трендами, і будуть ті, хто ловитиме національний колорит та шукатиме сліди совкового світу.

ЯС: По твоїх знімках, мені більше відчувається друге. Але хотілось би почути твою думку, яким шляхом хотілось би іти самій?

АД: О, ти відчула абсолютно точно. Зараз маю настрій ловити зникаючі світи, точніші останні їхні прояви і їх представників, і якомога більше їздити маленькими містечками.

ЯС: Бажаю тобі гарних подорожей і цікавих знахідок, де б ти не була. Дякую за розмову, Адріано!

АД: І тобі дякую!


Львівська область, Україна, 2020

Адріана Довга - українська вулична фотографиня родом зі Львова. Знімати почала у 2009 році, коли пішла на курси фотографії. З 2016 року захопилась вуличною фотографією. Брала участь і є призеркою багатьох міжнародних конкурсів. Персональні виставки: «По обидва боки дзеркала», 2014, «Репетиція» 2019, Львів, Україна. Вулична Польща - Перемишль 2019, «Фрагменти життя», 2019 рік, Ярослав, Польща.


Facebook | Instagram

780 перегляд

Пов'язані пости

Дивитися всі